У цій книзі розповідається про дівчину, яка їде з рідного міста у невеличке провінційне містечко, щоб працювати там у музичній школі. Причина переїзду - натягнуті стосунки з батьком, який знайшов, на думку доньки, занадто молоду для себе пасію, з якою у нього не може бути серйозних стосунків. У новому містечку дівчина винайняла будинок, в якому до неї жив також музикант. З цим будинком і знайденими на його горищі речами пов'язані певні таємниці, які новій мешканці доведеться розгадати. Ця книга для тих, хто полюбляє неспішні, красиво написані історії, про нові знайомства, музику, таємниці і, звісно ж, любов (не таку, від якої нудить). Мені сподобалася як сама історія, так і те, як вона написана. Мова твору прекрасна, чудові описи, що максимально передають атмосферу, я обожнюю такі замальовки, коли буквально відчуваєш запахи і чуєш звуки, про які пише автор. Я читала книгу в електронному форматі, але це той випадок, коли хочеться, щоб вона обов'язково була і в паперовому варіанті, щоб я у певному настрої могла взяти її з полиці, відкрити на будь-якій сторінці, і знову окутати себе затишком цієї історії.

"Забута мелодія" просто створена для любителів провінції і неспішного ритму життя. Супокою, як каже авторка. Читається вона так само неквапно і зважено. Під час читання хочеться спинятися, щоб роззирнутися довкола, подумати. А міркувати є над чим. Оксана Сайко через своїх персонажів змушує замислитися, що у житті важливо насправді. Кар'єра чи затишок? Гонитва на догоду амбіціям чи кохані люди поруч? Яка мелодія лунає в середині нас? Її ж книжка просякнута музикою. В ній говориться про життя митців, музикантів і художників. Головна героїня, молода скрипалька, шукає відгадку про існування забутого і знищеного радянською владою композитора. При цьому в її власному житті і серці щось змінюється. В романі минуле і теперішнє переплітаються і звучать в унісон. Адже без минулого немає майбутнього. Ця історія показує, що прекрасне може жити у найжадюгіднішому. Пияка і скиталець у ній слухає концерти на старому радіо і збирає ілюстрації зі скрипалями. У ній також повно доброї дивакуватості і безмежної гармонійності. Для осінніх днів ця книга - те, що треба.

Яким було ваше улюблене місце для ігор у дитинстві? Я любила залазити на стрих бабусиного будинку та серед усілякого мотлоху, сушених трав і яблук відшуковувати там справжнісінькі скарби. Але мені жодного разу не пощастило натрапити на таку цінну знахідку, як головній героїні книги "Забута мелодія" Оксани Сайко. За сюжетом, скрипалька Романа назло батькові влаштовується вчителькою до провінційної музичної школи. Вона переїжджає до маленького містечка, де всі один одного знають, і поселяється в старому будинку. На стриху своєї нової оселі дівчина знаходить зламану скрипку, а також ноти. Романа вирішує дізнатися, кому належали ці речі. Та чи могла вона уявити, які непередбачувані наслідки матиме її цікавість? "Історія динамічно розмотувалася з заплутаного клубка збігів і неочікуваних випадковостей, які несподівано набували значущості й сенсу". Загалом у цій книзі немає крутих сюжетних поворотів, навпаки - історія розгортається поступово та дещо передбачувано. Проте водночас "Забута мелодія" - меланхолійна, в міру романтична книга для затишного читання на вихідні. Обов'язково продовжу знайомство з творчістю авторки.