Давно планувала познайомитися з творчістю канадської письменниці, лауреатки Букерівської та Нобелівської премії Еліс Манро. Надзвичайно було цікаво дізнатися, що це за така коротка проза, за яку вручають найпрестижніші літературні нагороди світу? Правильна відповідь - неймовірна! Еліс Манро пише лаконічно, проте водночас напрочуд змістовно. Здається, що в її оповіданнях немає жодного зайвого слова. І ця стриманість, можливо, місцями навіть холоднокровність, з якою авторка зображає життєві трагедії своїх героїнь вражає до глибини душі. "Забагато щастя" - збірка з десяти оповідань, в якій саме щастя виявилось обмаль. Натомість багато тотального нещастя "маленьких людей". "Домогосподарка від літератури", як тривалий час називали Еліс Манро критики, з точністю хірургічного скальпеля препарує людські почуття та змушує поглянути на звичні речі під новим кутом зору. Емоційно вразливим читачам ці історії можуть здатися занадто похмурими. Проте вони не набагато похмуріші за саме життя, радше реалістичні та певною мірою навіть життєствердні.

Нарешті можу викреслити Еліс Манро зі списку письменниць, із творчістю яких я давно планувала познайомитися, та все ніяк не виходило. Тепер із радістю можу констатувати - знаймоство виявилося вдалим, хоча відгуки перед тим я чула зовсім різні, деякі були навіть різко негативними. "Забагато щастя" від Видавництва Старого Лева - це єдина поки що збірка Еліс Манро українською (і я дуже сподіваюся, що не остання), до якої увійшли десять оповідань. Усі вони різні за тематикою, та й взагалі, оглядати збірку з кількох творів доволі складно - адже враження можуть бути неоднорідними, але у випадку з цією книгою усе просто - мені сподобалися усі. Та й попри їхнє різноманіття, певні загальні риси виділити можна: - як правило, головні персонажі жінки, які або переживають якесь нещастя, або комусь його спричиняють. Як правило, їхнє особисте життя доволі проблематичне, а самі вони досить неоднозначні - не позитивні, не негативні. Просто неідеальні. - неочікувані сюжетні повороти, здатні шокувати; - чудова манера оповіді Еліс Манро; - проблематика, здатна збурити емоції, зачепити за живе. Одним словом, ці оповідання, або дуже сподобаються, або зовсім не зайдуть, але байдужими точено не залишать.

Канадський Чехов у спідниці - саме так називають письменницю Еліс Манро критики. І недаремно. Персонажі її оповідань - переважно люди, які ззовні нічим не відрізняються від звичайних, так би мовити, посередніх людей. Але це лише на перший погляд. Тому що за посереднім зовнішнім виглядом і буденним життям цих героїв дуже часто прихована дуже драматична доля. Або навіть якщо не доля, то драматичний період в житті, стан свідомості, вибір. І при цьому у творах Манро не занадто багато рефлексії - вона вміє небагатослівно, навіть у зовнішніх маленьких деталях буденної поведінки показати напруженість ситуації, важку ношу переживань і рішень. Також дуже цікавою характеристикою кожного з оповідань письменниці є несподіваний поворот подій, неочікувана розв'язка. Ти думаєш, що у сюжеті все таке передбачуване, коли раптом в останніх рядках все може несподівано певернутися з ніг на голову. І в цьому ще один плюс - такі оповідання читати дійсно цікаво - і тим, хто любить психологічну прозу, і тих, хто не любить нудьгувати за занадто буденним сюжетом. Рекомендую всім поціновувачам малої прози:)