Тільки якщо ти читаєш різні твори одного й того самого автора, ти можеш визначити, які жанри йому вдаються найкраще, а за які взагалі краще було б і не братися. Втім, слід одразу зауважити, що хоча про прозу Лесі Українки в школах нині навряд чи згадується, а в університеті до неї дістаються переважно найдопитливіші, це не показник того, що прозові твори Лариси Петрівни геть не варті уваги. Так, я мушу визнати, що саме у написанні драм полягала найбільша письменницька могутність письменниці, проте у її оповіданнях криється не менше сили, попри те, що третина з них стилізована саме під "салонні романи", які так полюбляють юні панночки, що прагнуть якнайшвидше вийти заміж. Зокрема, саме таким твором мені видалася повість "Жаль" - образ Софії та її карколомні поневіряння чудово передають водночас і трагізм, і застереження для майбутніх поколінь. Цілком могла б стати єдиним романом Лесі Українки, якби вона встигла вставити згадані в цій же книзі клапті на необхідні місця. І водночас, наче на противагу їй, розпочинає збірку коротке, та гостре до болю оповідання "Така її доля!", де зображено цілком протилежну ситуацію: мати присилувала дочку вийти заміж за нелюба, який труїть її життя разом зі своєю матір'ю, а рідна мати хоч і бачить страждання дочки, та все одно не дає їй навіть прихистку - так і треба, мусиш терпіти, бо я краще знаю, як тобі ліпше. Певну новинку для звиклого до лірики читача вносять твори на кшталт "Міста смутку", "Щастя" та "Голосні струни" - завдяки тому, що дядько Михайло Драгоманов, який за фахом був лікарем-психіатром і часто надсилав небозі наукові праці зі своєї галузі діяльності, вона мала просто неоціненний матеріал для роздумів і джерело натхнення в одному екземплярі. Нарешті, завжди слід приділити увагу жіночій відвазі - саме про це і йдеться у "Волинських образках" та "Розмові". Останнім доречно згадати "вибитого" із загальної картини сюжетів "Одинака", який де в чому перегукується з романом "Земля" подруги Лариси Петрівни Ольги Кобилянської, хоча такої ж експресивності він і не містить.