Ця книга – збірка текстів про культуру і ті явища, що із нею пов’язані. Тексти досить різні – різних років, тем, різного рівня складності – і, підозрюю, кожен читач складатиме свій власний «топ» виходячи із того, яка саме проблематика його більше цікавить. Мені виявилися найбільш цікавими есеї, які стосуються двох тем. Перша – про постколоніальність як ознаку практично усіх наших культурних процесів. Були цікавими думки про різницю між анти- і пост- колоніальними дискурсами. Саме з цієї точки зору автор розбирає наш (наш – на рівні суспільства) зв'язок із російською культурою, природу сприйняття її як своєї. Так само з точки зору постколоніалізму розбирається природа мовної ситуації в Україні. Тут цікавий не стільки стан цієї ситуації чи механізми, що сформували її такою. Найбільш цікавим, як на мене, є аналіз як саме і чому саме так ми проговорюємо / осмислюємо цю проблему і наскільки об’єктивно і відсторонено ми здатні на неї дивитися. Другий важливий для мене блок – проблема ідентичності і відповідних практик та текстів. Що цікаво, то це те, що ці питання автор розглядає через інструменти психоаналізу. В результаті, навіть коли він говорить про знайомі мені речі, все одно сильно відрізняється оптика і саме ця оптика лаканівського психоаналізу робить погляд на деякі процеси оригінальним і глибоким. Такий підхід, звісно, додає трохи незнайомої термінології, але Гугл все знає, так що можна переуточнити раптом що. Серед найкращих для мене стали есеї, присвячені проблемам сприйняття минулого і його відображення у масовій культурі. На моїй пам’яті – чи не найкращий аналіз російського культу «Великой побєди» на прикладі російського ж фільму «Ми із будущего». Автор розбирає, які ідейні конструкти пропонує пропагандистська машина і як вони працюють (або не працюють). Не менш блискучий розбір феномену влади тоталітарного над почуттями і мізками мільйонів, які потрапили під дію пропаганди, але залишаються у її владі навіть після того, як отримують можливість обирати джерела інформації. Для аналізу цього явища автор вдається до символізму фільму «Син» і розглядає цей зв'язок через образи батька. У збірнику піднімаються і інші питання – мережевої культури, є кілька філософських текстів що стосуються поглядів Бадью та Лакана. Загальний висновок – дуже сильна публіцистика, якраз для нефахівців: достатньо цікавий професійний погляд, але у "обгортці" і на прикладі «кейсів» із масової культури. Для тих, хто цікавиться специфікою культурних і соціокультурних процесів буде цікаво.