Я завжди з певним острахом підходжу до книг, заснованих на реальних подіях, а також відзначених престижними літературними преміями. З одного боку, страшно читати якусь історію й водночас розуміти, що описані події відбувалися насправді, а з іншого - заважає стереотипне уявлення про те, що твір буде заважким для сприйняття. Ці побоювання повністю справдилися з романом австралійського письменника Ричарда Фленегана "Вузька дорога на далеку Північ", який здобув Букерівську премію 2014 року. В роки Другої світової війни військовополоненим довелося будувати залізницю між Бірмою й Таїландом. Пізніше її назвали "Дорогою смерті", адже більшість бранців загинули, не витримавши тяжкої праці та жахливих умов. Головний герой книги - Дорріго Еванс - не лише вижив під час будівництва "Дороги смерті", а й на перший погляд непогано влаштувався у післявоєнному життя. Навколишні вважають його героєм, проте насправді незагоєні рани пам"яті про воєнні роки не дозволяють йому адаптуватися до нових реалій. "Вузька стежка на далеку Північ" - це страшна та неймовірна сильна оповідь про те, що залишатися людиною можна навіть в нелюдських умовах, про те, що війна не завершується з підписанням мирних договорів, для людей, яким довелося пережити це жахіття, вона не завершується ніколи...

Більшість, загалом, доволі мало знає про перебіг Другої світової війни в Європі, а ще менше про події на Азійсько-Тихоокеанському фронті. Хоча ця книга, в документальному плані, можливо не надто збільшить ваші знання, але принаймні дасть відчути, що жахи війни переслідували не лише Європу. Японці стрімко захоплювали території в Південно-Східній Азії та впевнено рухались в напрямку Австралії, яка була домініоном Об'єднаного Королівства. У той же час британці зазнавали поразку за поразкою, а однією з найбільших з них була втрата Сингапуру, де японці захопили багато військовополонених, зокрема серед них багато австралійців. Серед полонених був військовий лікар Дорріго Еванс, чия історія наскрізно пронизує весь роман. З іншої сторони центральним епізодом книги, з якого розходяться історії інших героїв, є побудова японцями залізниці в Бірмі, котра мала стати основою для японського завоювання Індії. Книга доволі важка для прочитання, бо хоч вона не є ані товстелезною, ані не написана складною мовою, проте вона важка психологічно. Автору вдалось дуже переконливо описати все жахіття полону: пекло рабської праці, важкі умови перебування військовополонених у джунглях, під невпинним дощем, у суцільному болоті, з менш ніж мінімумом їжі, і все це супроводжується японською жорстокістю, чи вірніше збоченою викривленою японською дисципліною. Я більш ніж переконаний, що у вас, коли ви все це читатиме, буде шкребти біль по серцю і ви відчуєте гіркоту сліз, які готові политись з ваших очей. Автор не ставить собі за мету займатись моралізаторством, хоч більшість сюжетних ліній побудовані так, що ви під час читання книги багато разів будете ставити перед собою ті ж питання, які стоять перед персонажами: зануритись у вир кохання чи бути вірним обов'язку, вижити самому чи допомогти іншому, збрехати чи сказати гірку правду, та й навіть питання про те, що краще: жити з тягарем не серці, чи померти з чистою совістю? Зрештою, які сформулювати самому собі життєві правила, де поставити для себе моральні межі, перетин яких для вас означатиме зраду, навіть не так собі, як коханим, рідним, друзям. Сюжет роману нагадує клубок, котрий перед вашими очима розплутує автор і треба віддати йому належне: на всі ваші запитання ви отримаєте відповіді, та чи сподобаються вони вам? Життя не завжди справедливе і книга показує це сповна.

Річард Фленеган "Вузька стежка на Далеку Півні" Мені здавалося, що я вже читала багато всякого і різного й нічого мене вже здивувати не може. Як же я помилялася!!! Цю книгу неможливо читати запоєм, її неможливо читати довго, її неможливо читати швидко, її неможливо читати поверхнево. Вона живе в кожному подиху, вона вона проникає в кожну клітину тіла, вона розростається в мозку величезним клубком різнопланових емоцій, вона відгукується в серці болем, немилосердний БОЛЕМ. Це книга про іншу сторону людської істоти, не ЛЮДИНИ, а саме істоти-бездумної, керованої, жорстокої, безсердечної. Це книга про незламність духу, велич життя і про ті муки, які годин кожен витерпіти заради нього. Я не рекомендую її нікому. Про таке краще не знати. Краще й далі залишатися у своєму рожевому світі, сповненого віри в людяність, підтримку, взаємодопомогу. Краще не бачити цього болю, краще не відчувати цього нестримного смороду, краще не чути цього безумного ґвалту; бо якщо вже побачив, почув, відчув, то шансів жити так як жив майже немає. Все те роздирає тебе зсередини, роз'їдає маленькими язвочками, на які спогади про прочитане все підсипають і підсипають сіль...