Це лише моє друге українське фентезі і ця книга мене затягнула. Нажаль, я була не дуже знайома з нашою міфологією і мусіла шукати хто такі ті всі істоти, але це було цікаво і не схоже на інші книжки, які я читала в такому жанрі. Для знайомства, на мою думку, цю книгу легше читати ніж "Аркан Вовків", але можливо це через те, що я недостатньо добре знаю нашу історію... В будь-якому разі, книга цікава і я точно продовжу читати цю серію!

Не знаю, як кому, а мені «Вовчі землі» дуже сподобалися. Особливо оцей «слоуберн», коли історія розгортається поволі, крок за кроком, показуючи теперішнє й іноді занурюючи в минуле. Пазл потроху складається, коли порожні місця заповнюються новими фрагментами, і здається, що ти ось-ось дізнаєшся або зрозумієш «чому», але потім бачиш, що до повної картини ще далеко, бо новий відкритий фрагмент не лише домальовує частку знайомої вже історії, але й містить шматочок нової. Ось так потроху-помалу починаєш частіше роздивлятися мапу світу на перших сторінках, примірятися, скільки їхати верхи від Арлара через Межу до Марни, де розташоване те небезпечне Пустище, прикидаєш, скільки пливти кораблем від Вовчих земель до Дагора (і яким вітром Альвах занесло так далеко?). Як на мене, не поспішати з оповіданням — гарне рішення, бо інакше легко було б пропустити короткі відповіді, натяки, слова, які злітають мимоволі з вуст героїв і пояснюють причинно-наслідкові зв’язки того, що відбувається. Ще одне, що мені сподобалося: тут ніхто нікому нічного не пояснює. (Саме подання історії мені дуже нагадувало те, як поводиться Альвах, бо вона так само мовчить і нічого не пояснює). До всього треба було доходити своїм розумом. Ну майже до всього

Досить складно читати - не вистачає барв описам, речення дуже короткі, навіть якісь "рубані". Звісно, це лише один погляд. Можливо книга сподобається іншим читачам.