Ім’я Мустафи Джемілєва — давнього радянського дисидента, правозахисника, лідера кримськотатарського національного руху — з’являється в матеріалах чергової кримінальної справи так, ніби йдеться про звичайного обвинуваченого. Прізвище, дата народження, громадянство, адреса проживання, формулювання статей кримінального кодексу. Але жоден протокол не здатен вмістити життя людини, яка стала біографією цілого народу. Жоден «суд» не здатен звести до кримінальної формули те, що є моральною величиною.
Ця книга — не про суд у звичному розумінні. Вона про зіткнення двох реальностей: однієї — заснованої на силі й страху, і другої — заснованої на гідності й витривалості. Вона про те, як сухі документи стають літописом репресій. Як протоколи перетворюються на свідків злочину. Як мова суду викриває саму себе.
Колись ці сторінки читатимуть не для того, щоб зрозуміти, у чому звинувачували Мустафу Джемілєва. Їх читатимуть, щоб зрозуміти, чого боялася імперія.
А боїться вона завжди одного — свободи.