Книга викликала двоякі відчуття. Наче і чіткої фабули нема, послідовність подій розмита, розуміння кінцевої мети відсутнє, але в той же час це зображає непередбачуваність потоку життя. Сподобалось, що автор не дає чітке завершення, наче все йде своїм чередом і лишились питання, які можна закрити і вирішити, життя і історія продовжуються. В той же час книга сповнена дивними довгими сценами, які на розвиток подій не впливають, є незрозумілими в контексті оповідання і в цілому неможливими в реальному світі, який будується на причинно-наслідкових звʼязках. Сенс деяких з них я можу притягнути за вуха і тлумачити певним чином, інші ж сприймаються як гарячковий сон. Здається, це було спробою додати магічний реалізм, який на мою думку Жадану все ж не вдалося докрутити до кінця, щоб він відчувався органічним. Проте атмосфера і шарм у книги безперечно є, час за нею я провів із задоволенням.

Я очікувала більше, для мене це звичайна книга, яка ніяк мене не зачепила, дуже розтягнутий текст, багато води і кінцівка не зрозуміла: з ким же він залишився. Мені не зрозуміло чим ця ця книга краща книга десятиліття.

Посередньо, багато води