Знайомство з творчістю Оксани Сайко почалося понад три роки тому - із книги "Кав'ярня на розі". Пам'ятаю, як дочитувала її в парку, а краплі дощу текли по обличчю. Відірватися від читання було важко.... І пішло-поїхало.... Книга за книгою я скуповувала твори письменниці. Згодом навіть отримала дві книги у подарунок.... Познайомилась із нею в соцмережах, згодом - на презентації. Оксана Сайко - неймовірно харизматична особистість, хороша подруга, талановита письменниця. Є у її книжках щось таке, через що сидиш і читаєш, поки не замайорить остання сторінка. Тут нема традиційного "солоденького" хепі-енду, тут часто порушено проблеми людей, яких суспільство відкидає. Книга "Волоцюги" вражає тим, що вона написана "без прикрас". Драми, які відбуваються у світі безхатьків... є місце і для благородних учинків, а є й для ницих... Проймаєшся долею героїв настільки, що читаєш зі сльозами на очах, і це попри те, що не такі вони вже й оромантизовані... Оскільки я - вчителька літератури, стала включати твори Оксани Сайко до планування, як уроки літератури рідного краю. І цікава річ - діти забувають програмові твори, а от книги Оксани Сайко закарбовуються в їх пам'яті надовго... Раджу читати усім.