Вже нова стилізація заголовків цієї книги та її змісту свідчить про зміни, і цього разу, на щастя, не безпідставні. Гадаю, це добре, що "Рідна мова" взялася перевидати всі книжки про дівчинку Шостого Місяця. Одразу з кількох причин. По-перше, змінився переклад - виконаний вже з урахуванням останнього правопису, він водночас і більш милозвучний (нема тих коротких рубаних речень, які змушували думати, що насправді це не книга для підлітків, а радше для молодших школярів), і більш граматично й орфографічно правильний. По-друге, сам формат видання викликає якщо не захоплення, то схвалення й повагу точно: оскільки тепер це не "велика кишенькова" палітурка, а мало не фоліант, якими так захоплюється головна героїня, більше тексту й картинок впадає в око. І по-третє, хоча за це, напевно, варто було б подякувати передусім ілюстраторові книги-оригіналу, ілюстрації "Ніни й Арки Світла" разюче відрізняються від тих, що супроводжували читача впродовж перших чотирьох книг. Навіть п'ята і шоста не можуть похвалитися таким спектром тіней та детально промальованих фрагментів - аж до волосся чи вулиць Венеції. Складається враження, ніби дорослішаєш разом із героями книги. Але стосовно сюжета... Я досі не певна, чому саме Муні Вітчер допустила кілька невеликих сюжетних дір і "ляпів" до "остаточної кінцівки". Наприклад, навіщо вводити майже наприкінці історії нових персонажів? До "сталого набору" їх вже встигли звикнути, тому нові образи можуть викликати певну недовіру - чи аж такі вони важливі, як намагається наголосити авторка? І якщо судилося, щоб саме Ніниному дідусеві була віддана головна роль серед когорти тих, направляв її впродовж усієї серії (а таких зібралося вже чимало й без Михайла Мезинського), то чому б було не наблизити їхню зустріч принаймні до другої книги?