Вишня. Їй майже шість. Вона задає багато питань, придумує «свої» чудернацькі слова, вміє повільно читати, рахувати до 100. Мріє порахувати усе-усе на світі. Знайшлась у магазині, при собі мала записку «Попіклуйтесь про неї. Будь ласка». Ярчик. Йому 33. Остання дівчина пішла від нього у перший день літа, прихопивши ще й кота. Але він вірить у «закон терезості» - всі події в житті, як шальки терезів, врівноважуються. Ярчик знайшов Вишню. Він її друг. Разом вони розмовляють, гуляють, купують продукти, готують торт, годують качок, чекають, коли залетить метелик, рахують дні помаранчами. Вона самостійна і надто доросла для своїх років. Він - сильний і мужній. Її Велетень. Велетень і Королева. «Королева мусить бути гордовитою та терплячою. А Велетні - сильними та шляхетними. Отже, все на своєму місці». Звичайно, можуть виникнути запитання - чому він не пробував знайти її сім'ю; як 33-річний холостяк відразу знайшов підхід до дитини, і взагалі - як дитина могла жити нелегально в чужої людини... Відповідей тут немає. Натомість, можна знайти багато способів, як розмовляти з дитиною на різні теми, легко пояснювати їй складні речі. Така собі інструкція по вихованню. Книжка сприймається як світла, сонячна і «мімімішна», що не зовсім в'яжеться з сірою обкладинкою. На мою думку, їй пасувала б більш яскравіша... Раджу почитати усім, хто ще не забув, як воно - бути дитиною...

Із цієї книги почалося моє знайомство із таким автором, як Олексій Чупа. Не можу з упевненістю сказати, чому я точно обрала і купила цю книгу для читання, напевно мене підкупила назва, а можливо обкладинка, в назві написано "Вишня", а на обкладинці помаранчі. Книга написано дуже легко і читається відпочиваючи, є в ній багато смішних епізодів, але ще більше епізодів, які зачіпають такі серйозні теми, як ставлення людини до чужого горя, небайдужість до інших, про справжню дружбу, про поборення свого страху і змога чинити правильно наперекір усьому, а ще багато про що інше. Деякі смішні епізоди із книги я переказувала своїй дев'ятирічній донці. Обережно спойлер!) Так наприклад було дуже смішно читати про теорію маленької дівчинки, що Земля то пекло для овочів, а ми тоді чорти, що мучать овочі та смажать, парять і варять земна вогні))). Книжка буцімто закінчилася і добре, але у моїй душі підняла якийсь тривожний осад, стосовно теми покинутих дітей. Книга однозначно варта вашої уваги))) А ще я постійно думала, ну що ж то за холодильник такий, що там умістилось аж сто помаранчів?)

Олексій Чупа "Вишня і Я" Здається, якщо вірити у щось, то воно й стається так, як віриш... Літо пора й так чудова, та інколи воно може принести геть несподівані сюрпризи. Хоч на перший погляд такий подарунок здається злим жартом долі, та з часом приходить розуміння, що направду комусь просто шалено, безмірно, неймовірно пощастило. Тут я навіть не знаю, хто отримав більший приз-майже 6-річна дівчинка Вишня чи ж 33-річний Ярчик-Велетень. Якби там не було, вони раптом обоє перетворилася на величезний клубок щастя, довіри та безпосередності. А ще любові й турботи. І хоч, читаючи, й пролітала думка, що не можна ось так привести додому чужу дитину і 100 помаранчевих днів тримати її в себе без жодних запитань з боку інших людей, та серце тішилося з того, що є ось така чудесна можливість одній маленькій особі одного дивного дня знайти свого дужого Велетня рятівника. Знайти й жити довго й щасливо в любові й піклуванні. Особливого шарму книзі додав серпень, в який я читала її. Ніби переживала все сама чи ж спостерігала збоку за кимось із знайомих. Лишилося 17 помаранчів до вересня, а далі відлік до зими продовжать яблука. Життя така химерна штука...