Для мене ця книга стала откровенням, сповіддю людини у відчаї, путівником по місту Вільнюс часів РС. Я не знаю, яким був Vilnius Sovieticus. Якими були вулиці міста за тих часів. Я знаю Вільнюс іншим: яскравим, безмежним, затишним. Я люблю Вільнюс з вуличними музиками на розі вулиць Pilies та Švento Mykolo, яскраві стіни будинків на вулиці Literatų, я готова годинами блукати по Didžioji та пити кульбабове вино на Stikliu. На сторінках роману читач зіштовхується з зовсім іншим світом, з Вільнюсом навиворіт. Світ, де вулицями рухаються безликі тіні, а за тобою невідривно слідкують очі вільнюського василіска. В центрі роману Ґавяліса ЛЮДИНА. Чоловік, що пройшов страшну школу життя: втрата матері, війна, арешт і табори. Спочатку роман Ґавяліса складно зрозуміти: плутані думки головного героя, велика кількість персонажів, постійні флешбеки та спогади з дитинства протагоніста. Текст нагадує потік думок і спогадів головного героя, завдяки чому роман часто порівнюють з монуметальною роботою Джеймса Джойса “Улліс”. В романі описана зовсім інша реальність, так немов цей світ створили штучно і постійно десь є Великий брат, котрий слідкує, щоб всі актори (чи маріонетки?) жили (чи грали?) за вказаним сценарієм. Це, в свою чергу, нагадує штучну реальність в романі “1984”. Різниця лише в тому, що світ Орвела існував на папері, а світ Ґавяліся був реальним. Для мене особисто цей роман має спільні риси з роботами Ґерти Мюллер, котра описує часи панування Чаушеску в Румунії. Головні героїні постійно відчували на собі пильне око диктатора та Секурітате, так само як персонаж Ґавяліся постійно відчуває присутність “поконаних”. Цей роман важко комусь рекомендувати. До нього потрібно прийти самому. Він складний, трагічний, його неможливо читати запоєм, щоб не провалитись в темну депресію. Хотілось би відзначити роботу перекладачів. Як філігранно та тонко було передано весь відчай, думки, спогади та переживання на сторінках роману. Тільки хотілось би, щоб не перекладали назви вулиць Вільнюса, бо часом я не могла зрозуміти, в якому місці відбуваються ті чи інші події.

Це мабуть перша книжка, читання якої я дозувала, не більше 50 сторінок в день, так як для мене вона виявилась дуже важкою (морально) але правда це дуже цікава історія. Я читала що чимось цей роман схожий на 1984, але як на мене то дійсно лише "чимось". Заплутана структура самого твору під кінець стає дуже зрозумілою, на перший погляд це історія одного чоловіка, крізь якого можна зрозуміти все суспільство Литви (як на мене то не тільки) при тоталітарній владі. Ми можемо побачити головного героя з 4х різних поглядів, і в кожній ми відкриємо для себе щось нове. Читач має бути готовим до глибоких і довгих роздумів, можливо на них буде тяжко концентруватися, але мені хотілось зрозуміти кожне слово, і навіть зберегти. Думки важливі як ніколи. Ще стало несподіванкою, що десь усередині книги сюжет став детективним, і решту часу читач може розгадувати цю загадку. Дуже багато було сцен катувань та насильства, саме тому я вирішила дозувати читання, оскільки осягнути та не пропускати крізь себе їх було дуже важко. Головний герой визивав двоякі почуття, не скажу що я ним захопилась чи встигла полюбити (тут взагалі таке неможливо) але і не скажу що я його підтримала б. Також особлива увага приділяється самому місту Вільнюс, переді мною він поставав завжди похмурим, дощовим, але красивим та душевним. Описи міста тут дійсно дуже гарні.