Це історія про життя військового гарнізону, яке на перший погляд здається спокійним і навіть нудним. На цьому тлі відбувається вбивство, але парадокс у тому, що воно не є справжнім центром історії. Взагалі складно однозначно сказати, що тут головне — сюжет ніби розчиняється у внутрішніх станах персонажів. Книга водночас проста за формою і зовсім неочевидна за змістом. У ній є щось химерне, первинне, навіть дике — така груба та оголена правда про людей. Не глянцева, не романтизована, без прикрас. Кожен щось приховує, має свої темні сторони, часто сам себе не розуміє. Почуття суперечливі, емоції тягнуть у різні боки, вчинки виглядають нелогічними. І тут мимоволі виникає питання: хіба більшість людей не такі? Багато хто живе не так, як хоче, а як виходить — і навіть не до кінця розуміє, як би хотілося насправді, або не може собі цього дозволити. Це точно книга не для всіх, але особисто мене вона зачепила і не залишила байдужою.