Обкладинка все ще зберігає стиль реклами гри і це мені все так само не подобається (але принаймні дизайн обкладинок послідовний). Оформлення трішки змінилося, тепер розриви в розділі замість "***" просто пробілом роблять. Мені більше подобався попередній варіант, не знаю нащо було це міняти. Решта так само, є та сама мапа, немає змісту. Все ще не можу однозначно вирішити чи подобається мені переклад, чи ні (бо деякі стилістичні рішення мене дратують), а от вичитано поганенько. Тільки я зрадів, що третю книгу трішки краще вичитали, як у четвертій знову недбало. Історія продовжує попередню книгу. Поки Ґеральт методично та холоднокровно знищує своїх ворогів, Йенніфер займається навчанням та вихованням Цірі. Взагалі я би навіть об'єднав третю та четверту книги в одну, бо якщо третя була зав'язкою, то в четвертій ми отримали розв'язку більшості сюжетних ліній, а також з'явилися деякі нові. Спочатку мені навіть здавалося, що четверта книга буде так само розкривати світ і основна дія вже відбуватиметься у п'ятій, проте ні. Після короткого введення у справи магів (навчання, розповідь про організацію, що регулює діяльність магів) історія різко набрала обертів і нарешті оте постійне відчуття напруги переросло в дію. Я би навіть сказав дещо різко та хаотично (хоча може це й на краще, бо ліпше описує той стан у якому перебували персонажі, ту розгубленість). Ще хочу додати декілька моментів. По-перше мене дивує, що вони так недбало переховують Цірі. Мало того, що Йеннефер і Ґеральт досить відомі персонажі у королівствах півночі, мають доволі яскраву зовнішність, ще й оспівані в баладах Любистка, то вони навіть не напружилися ну не знаю, хоч би пофарбувати волосся Цірі, чи що? Як я розумію біле волосся є досить рідкісним у світі Відьмака і якось складно пропустити таку колоритну компанію і не здогадатися ким є дівчинка, особливо коли знаєш кого шукаєш. Ще й Любисток цілу баладу написав про відьмака та його призначення. По-друге хотів би пригадати одну річ, що я казав про другу збірку оповідань. Там назва кожного оповідання обігрувалася в самому оповіданні. Прочитавши третю та четверту книги можу сказати те саме й про них, тільки тепер це стосується не якогось окремого оповідання, а цілої книги. Ну і останнє, на відміну від третьої книги, історія здається тепер ціліснішою, а не як сукупність окремих оповідань з єдиним сюжетом, хоча сам стиль залишився тим само. Розділи приблизно по 50 сторінок. Загалом хоча я ще дещо сумую за "легкими" пригодами з перших книг, але масштабність, насиченість подіями четвертої книги мене теж влаштовують. З радістю продовжу читати далі.

У цій частині одним з центральних персонажів є війна і все що з нею пов'язано. Вона все ширше охоплює землі, і залишатися в стороні стає зовсім неможливо. Все більше і більше різномасних королів та чаклунів плетуть інтриги і змови. Війна оголює найгірше в людях. Поступово, події набирають обертів, політика і інтриги переростають в зіткнення, битви, зради. Загадковий Нільфгаард продовжує заявляти про свої права на землі сусідніх королівств. Геральт все частіше змагається з чудовиськами в людській подобі, зрозумівши, що нейтралітет до добра не приведе. Погоня за левеням з Цинтри триває, але і сама Цірілла не стоїть на місці, її не обійшов стороною жах війни. І маленька відьмачка приміряє на себе кілька різних образів. Спочатку неквапливе оповідання закручує тугу пружину, щоб у другій частині вистрілити цілої гармидером подій. Ця частина циклу виявилася дійсно цікавою і захоплюючою. І навіть більше, після неї вже не вийде просто відмахнутися від книги, адже інтерес зростає. І все більше задаєшся питанням: "а що далі?"

"Час презрения" - довольно знаковая часть в серии. Во-первых, именно в этой книге Геральт расстается с Цири и не увидит ее аж до самой последней части, пусть предназначение и будет пытаться свести их вместе, каждый раз что-то да будет мешать. Во-вторых, берет свое начало сюжетная арка магов - моя самая нелюбимая. Отныне на нас непрестанно будут литься тонны межмагических терок и магически-политических интриг, мятежей и заговоров. Это интересно и задает определенный тон миру, но лично я очень быстро устала от этих хитрых и ужасных по характеру магичек, а начиная с этой части, они будут занимать все больше нашего внимания. Хорошо хоть, главы от лица Геральта и Цири немного разбавляют этот непросветный политический мрак. К слову, линия Цири мне понравилась здесь больше всего. Главы, в которых она скитается по горячей и безлюдной пустыне, очень проникновенно написаны, заставляют переживать за героиню и радоваться малейшей ее удаче. Эта сюжетная арка также очень значима для развития персонажа Цири. Что не убивает - делает сильней, и выживание в пустыне неплохо закаляет характер и волю девушки, ведь в дальнейшем на пути ей встретится еще больше испытаний и трудностей. Что же касается ведьмака, то книга может понравиться меньше фанатам именно этого персонажа, потому что здесь его крайне мало. Половину книги Геральт вообще проваляется с раной на лечении у дриад, так что особо много повествования от его лица ожидать в этой части не стоит.