1974 рік. Тринадцятирічна Льоні разом із сім'єю переїжджає на Аляску. Її батько Ернт нещодавно повернувся з війни у ​​В'єтнамі, повернувся не таким як раніше: йому сняться кошмари, здається, що скоро почнеться атомна війна, і що всі навколо вороги. Йому приходить ідея, що життя стане кращим, якщо переїхати на край світу - Аляску. Він, його дружина Кора та Льоні переїжджають зовсім нічого не знаючи про суворе життя Аляски. Благо їм допомагають жителі містечка Канек: Марджі, яку всі називають Марджі-ширше-баржі, Том Уокер - багатий житель округу, який мріє покращити містечко та життя тут, дивна родина Харланів. Спочатку здається, що Аляска відповідає всім їхнім сподіванням, що стан Ернта став набагато кращим. Але приходить сувора зима, і напади батька сімейства повертаються частіше і жорсткіше… У цій глушині, на околиці цивілізації, щодня для людини це боротьба за життя. ️ Як чудово описана природа Аляски! Зимова, новорічна атмосфера! Мені так сподобалося! Крім цього, звичайно, сімейна драма не змогла залишити мене байдужою. Я так злилася на батьків Льоні за те, що вони такі. Кора, яка терпить рукоприкладство чоловіка, і навіть за дочки, при цьому завжди виправдовує його. Ернт - просто божевільна людина, не гідна любові і сім'ї, після кожного нападу побою каже, що вона не навмисне ... Льоні яка росте в такій напруженій атмосфері, шалено її шкода, дитина не повинна таке бачити. Так, я помітила тут «сльозодавилку» від автора, дуже багато таких моментів наприкінці. Але я заплющую на це очі, бо книга дуже сподобалася! Сімейна сага, драма в атмосфері життя в суворій Алясці. І до сліз розчулювалася допомога від мешканців містечка, це так людяно, по-доброму, дуже тепло.

Я читала «Чотири вітри» Крістін Генни — книгу, яка одночасно мене розчавила й закохала в себе. Тоді я зрозуміла: ця авторка тепер зі мною надовго. І я не помилилася, бо «Велика глушина» — це ще одна любов, ще одне страждання і ще одна велика історія, яка назавжди залишається в серці. Я не пригадую іншої книги, де могла б так сильно ненавидіти персонажа, відчувати майже фізичну відразу. І водночас так глибоко переживати за жінку, сильну і слабку одночасно. Де я б раділа кожному спійманому лососю і кожній знайденій ягідці на суворій Алясці, ніби це моя власна маленька перемога. Крістін Генна має дивовижний талант — вона занурює в обставини так, що зникає межа між читачем і текстом. Здається, ти тут, поруч: ось ти мерзнеш від холоду, ось ідеш крізь заметіль, ось разом із родиною готуєш запаси на довгу, темну зиму. Аляска. Велика глушина. Місце, де все починається — і де не завжди зрозуміло, чи все закінчується. Місце, де через суворість життя все одно проростає людяність, де знаходять любов, кохання і жагу до життя попри все. Ця книга назавжди залишиться зі мною, бо за родинною історією тут ховаються дуже важкі теми домашнього насильства, які читати було нестерпно. Я кричала від болю разом із героями, плакала разом із ними — і в якийсь момент була готова, так само як вони, покласти цьому край просто тут і зараз. Тут є над чим подумати, поплакати і порадіти. «Велика глушина» — це не просто роман. Це досвід. Це біль. Це любов. Це життя у всій його жорстокій і прекрасній правді. P.S.На книзі не стоїть позначка +18, але я б її поставила через жорстокі сцени насилля.

Мені сподобалось, дуже сподобалось. Таки важкі людські стосунки, така неймовірна підліткова любов, така прекрасна природа Аляски - все це разом зачаровує. Остання глава - то суцільний щем в серці та сльози за очах.