Це перша книга Агати Крісті, яку я прочитала, і я повертаюся до неї вже не вперше. Читається вона легко, увесь час підтримуючи інтригу. До останнього я намагалася розгадати таємницю вбивства, але мої здогадки не підтвердилися. Фінал приємно здивував своєю непередбачуваністю.

на останніх моментах мене аж саму покрутило, це відчуття в животі🐜🐜

Розкішний поїзд зупиняється серед зимової глушини, і замкнений простір вагона миттєво перетворюється на пастку. Пасажири різні за характерами, національністю й манерами, але всіх їх об’єднує вимушене очікування та смерть, що стається вночі. Сліди заплутані, свідчення суперечливі, а істина ховається за чемними усмішками й ретельно продуманими ролями. Для мене це один із найінтелектуальніших романів авторки - не через складність загадки, а через моральний вибір, який поступово вимальовується. Розслідування тут більше схоже на суд над обставинами, ніж над конкретною людиною, а фінал залишає не стільки відчуття тріумфу розуму, скільки тихий внутрішній дискомфорт і довге післяслово для роздумів.