У книжці розповідається, як невідомий високопосадовець, перебуваючи в резиденції з коханкою, дізнається, що президента Росії вбили на якомусь заводі. Протягом усього роману герой бореться із величезною кількістю перешкод, намагаючись урятуватися. Що цікаво, герой сприймається позитивно, аж доки не стає більш зрозуміло, хто саме став його прототипом. Коли ця деталь відкривається, то калейдоскоп постають не лише ті деталі, про які автор згадує у романі, а й тисячі інших, відомих із новин. Тому бажання вболівати за героя, який нібито зазнав скільки лиха і мав би отримати дещицю справедливості романі, аж ніяк не виникає. Персонажі Юрій і Олег Кондрашови, які мужньо захищають головного героя, досить суперечливі. Принаймні я так і не склала остаточну думку про них. З одного боку, вони сини двійника президента, який загинув у Верхоярську, з іншого – один із братів мав якісь дивні й темні оборудки, у результаті чого розіграв власне вбивство. Це не вселяє віру у їхнє безхмарне минуле. Також неоднозначна думка склалася про прем’єр-міністра Лижина. Бо він, видається, організував убивство президента з найкращою метою, щоб позбавити народ такого ганебного високопосадовця. Але тут же відкривається другий бік медалі: автор дає чітко зрозуміти, що у цій справі замішані різні олігархічні клани, і ні про які справи народу мова не йде. Сподобалося, що такі персонажі, як Неллі Муратова – коханка президента – зображені дуже холоднокровно. Буквально ж зразу, врятувавшись від погоні і потрапивши до полковника Ваніна, вона розказала всі деталі перебування президента в сховку, хоча й розуміла, що від них цілком залежить його життя. Насамкінець, коли йому вдалося прорватися у столицю і організувати передачу на телебаченні, вона як людина, яка знала, що він насправді живий, а вбили на заводі його двійника, холоднокровно не визнала його. Сергій Батурин досить уміло описує зброю, літаки, парашути, міста, що не виникає й сумніву в описаних подіях. Однак феєричний фінал перевершив очікування.