Кардинальним чином змінила свою думку про Винниченка. Завдяки його листуванню з Люсею ми дізнаємося про його інтимне життя та походеньки з багатьма жінками. Недаремно у Винниченка було знайдено сифіліс, й побіжно сказано, що він нерідко або навіть дуже часто спілкувався з повіями. Пів книги я співчувала Люсі, що, будучи одруженою й маючи дочку, закохалася у Винниченка й завагітніла від нього. Однак ця дитина за загадкових обставин померла. І більше у Володимира дітей не було. Інша половина книги - це мій негатив до Люсі. Яка ж вона дурепа! Сексуально залежна і гіперактивна, має інтимні стосунки з іншими чоловіками, але клянеться в коханні до Володимира, при цьому впевнена, що саме Винниченко вбив їхнього спільного сина. Вона зла на чоловіка, що надіслав їй 75 рублів (колосальні гроші на той час), адже їй замало їх. Й Винниченко вічно хворий і без грошей. Проте за які кошти він сидить то на Капрі, то в Парижі, то у Львові? І живе ж не в гуртожитках, як, власне, і Люся, яка, не маючи грошей, відмовляється їхати третім класом та хоче купити нового капелюшка, бо в цьому люди засміють. Я не зла людина, але вірю в покарання, і те, що у Винниченка так і не було дітей, є тим самим покаранням.