Сіра хрущовка. Звичайна родина. Звичайні сусіди, які звично роблять вигляд, що нічого не відбувається. Поліна Кулакова відчиняє двері, які ми всі воліємо тримати зачиненими, і показує, що справжні чудовиська не ховаються під ліжком. Вони сидять за кухонним столом, пахнуть алкоголем і називаються «мамою» й «татом». Це трилер, від якого холоне кров, але не через вигаданих монстрів, а через упізнаваність. 9-річна Леся, яка вчиться радіти найменшому. Дитина, що шукає на вулиці тепла, якого не знайшов удома. Жінка, яка мовчить. Кожного з них ви носитимете в собі ще довго після останньої сторінки. Сюжет затягує так, що неможливо відкласти книгу, а фінал змушує перечитати власну совість. Це не просто гостросюжетна історія, а дзеркало, в якому кожне «моя хата скраю» отримує своє обличчя. Прочитайте її. Не заради лоскоту нервів, а щоб наступного разу, почувши плач дитини за стіною, ви постукали у двері

Одна з найкращих книг, які я читала від української авторки. Але треба розуміти, що для багатьох може бути важкою і тригерною.