Події розгортаються на археологічних розкопках у Месопотамії, де замкнений простір експедиції стає ідеальним тлом для злочину. Після загадкової смерті однієї з учасниць напруга між людьми, які змушені жити й працювати разом, різко зростає. Минуле, ревнощі, приховані страхи та дрібні дивакуватості поступово складаються в небезпечний візерунок. Мені цей роман подобається атмосферою - спека, ізольованість і повільний ритм розслідування створюють відчуття постійного психологічного тиску. Тут важливі не гучні повороти, а уважне спостереження за характерами. Розгадка здається логічною, але водночас холодною, і після фіналу залишається відчуття тривоги та людської крихкості перед власними пристрастями.

Однією із головних ознак авторського стилю Агати Крісті є так званий «герметичний детектив»: історія, злочин у якій здійснено на обмеженому просторі з певним колом людей. Наявність чужих на місці злочину у момент його скоєння виключається буквально одразу. Це означає, що вбивця – один із вузького кола, про цих людей ми поступово дізнаємося все більше і більше інформації, яка повинна дозволити вичислити вбивцю. Тому основним сюжетним рушієм стає з’ясування двох моментів – можливих мотивів, а також переконливості алібі всіх дотичних до справи. Поступово з’ясовується, що мотиви були у багатьох, якщо не у всіх – так детектив розростається варіантами відволікаючих ходів. З алібі можливі два варіанти: або мало чиє витримує перевірку, тому всі все одно під підозрою; або навпаки – воно у всіх непробивне, значить, хтось умудрився сфальшувати час, або місце, або спосіб убивства. Заплутаність цих обставин є головною складовою успішного детектива, і «Вбивство у Месопотамії» їм усім відповідає: достатньо підозрюваних, і у всіх залізне алібі. Більше того, це класичне «убивство в зачиненій кімнаті», його, здавалося б, технічно неможливо здійснити. Але здійснили ж. Як саме – з’ясує Еркюль Пуаро. Але для початку виглядає, що бажання або причини прикінчити жертву були майже у всіх, питання в тому, хто ж таки зважився і чому. Детективи Агати Крісті я люблю всі і дуже, тому цей роман отримує однозначно високу оцінку. В ньому, втім, є моменти, які виділяють його серед інших. Перше: в центрі історії – фатальна жінка, яка викликає сильні почуття (від обожнювання до ненависті), і в романі чимало мотивів пов’язано саме з емоціями. Загалом психологізму тут приділено чимало уваги. Взагалі я віддаю перевагу прагматичним злочинам, але, гаразд, хай вже будуть почуття. А от друга особливість – місце злочину: археологічні розкопки у Іраку, здійснювані англійською експедицією. Увесь близькосхідний сеттинг для Агати Крісті особливий: її другим чоловіком був археолог, вона неодноразово супроводжувала його в експедиціях, тому матеріал знає і про такі колективи, з усіма їх підводними течіями, пише зі знанням справи і любов’ю. Для мене це дуже помітно, і саме ця обставина приваблює мене у цьому романі – ви цілком можете розраховувати на повноцінну екзотику Месопотамії і заплутаний злочин на тлі розкопок.

Мне кажется, что в этом детективе Агата Кристи взяла немало интересных фактов и образов из своей жизни. Ведь главными героями этого детектива являются археологи. Жена археолога боится смерти, так как ей кажется, что её кто-то преследует. Историю рассказывает медсестра, которая стала для жены археолога компаньонкой. Как всегда убийство происходит за закрытыми дверями в комнате, где кроме жертвы никого не было и самое главное – никто не мог ни зайти туда, ни выйти незамеченным. За расследование этого убийства берется Эркюль Пуаро. Интересно, что подозреваемых в убийстве здесь хватает. По сути, каждый участник археологической экспедиции имел либо мотив, либо возможность, либо желание расквитаться с женщиной. Даже несмотря на то, что я знаю, как Агата Кристи любит удивлять своих читателей, все-таки разгадать способ убийства мне не удалось. А вот самого убийцу вычислить можно, если не обращать внимания на подсказки автора в книге, а пойти самым простым и верным путем. Как всегда, Эркюль Пуаро был здесь на высоте. Его метод вести расследование и наблюдать за всеми возможными подозреваемыми, не исключая абсолютно никого, даже того, у кого есть стопроцентное алиби, принес результат. Детектив увлек меня не сразу, так как вначале мы просто знакомимся с героями и их историями, а вот ближе к финалу, когда под подозрением был буквально каждый герой, события стали разворачиваться куда интереснее.