Не судіть книгу за обкладинкою - частково про цю серію. Перша частина свого часу мені саме такою і видалася: протилежно недопрацьованою і менш барвистою. Разом з тим, образи Ліхтарника, кладовища і двох дітей у місті, поглинутому пітьмою час до часу виринали в моїй пам'яті; насправді ж ця атмосфера ніколи по-справжньому не покидала мене - атмосфера ледь нуарної казки. Чи це особистісні особливості, я не знаю, та зрештою я таки повернулася за добавкою. Друга частина приємно контрастує з попередньою. Вона досі не така яскрава, як обкладинка, та гіршою її це не зробило, навіть навпаки. Обраній темі страшенно личить оцей фентезійний кіберпанк: він значно пом'якшує кути, тож історія досі годиться для розкриття головних проблем у колі старших дітей, а проте не є приторною. Щодо форми. Написано вже майстерніше, ніж попередня, хоча на початку досі ріже око та "топорность" викладу ідей - на мій розсуд. До того ж герої стали куди дорослішими, і в цьому я бачу вправність авторки, бо вона не залишила їх у тих самих характерах, розвинула під впливом умов сеттингу. У творі є чимало посилань на інші твори. Хоча надмір такого я сприймаю скептично (як неякісний фанфік), та тут це в принципі обґрунтовано й гармонійно, а також створює враження присутності й реальності подій, адже в іншому (наприклад, в уточненні топонімів) цього не вистачає, як на наукову фантастику. По прочитанню першої частини двічі і за якийсь час по знайомству з другою я можу запевнити, що ця розповідь саме з тих, до яких хочеться повертатися.