За документально-біографічним жанром ця книга нагадує книжки Джой Адамсон. Тільки Адамсон розповідає про котячих, а Гудолл про приматів. Дуже цікава і гуманна книжка, мені такі книжки дуже подобаються, а їхніх авторів я поважаю за щире відношення та любов до тварин.

Спершу, хочу відмітити, що команда Бородатого Тамарина зробила неймовірний роботу над книгою. Прекрасний переклад (особливо "шимпазенятко", це так мило!), чудова редактура та якісний друк. Велике задоволення тримати примірник у руках і просто гортати ці сторінки із чудового кремового паперу. Тактильно книга дуже приємна. Щодо тексту, то у мене були очікування дізнатися про взаємодію авторки із шимпанзе, вставновлення контактів та побудову стосунків із цими неймовірними тваринами. Проте, я мусила продиратися крізь джунглі антинаукових тез (езотерика, гомеопатія, шамани, демонізація ГМО, реінкарнація, тощо), імен родичів авторки, її віршів та пропаганди релігії. Цей текст дуже інтимний і через це, суб'єктивний. Тут Джейн Гудолл багато розмірковує про Бога, сенс життя, майбутнє людства і планети. На жаль, через це тваринам відводиться лише 2-3 невеликі розділи. Вапап У мене була спокуса покинути книгу десь на сотій сторінці, коли я все ще читаю про перше кохання авторки, а про шимпанзе згадується лише як про улюблену іграшку Джейн. Але я рада, що дочитала книгу до кінця. Мене сильно зачепив розділ про насилля та агресію у комуні шимпанзе, а також останні розділи про жорстоке поводження з тваринами. Проте решта філософії авторки мені геть не резонує. Я геть не хочу применшувати внесок Джейн Гуддолл у науку. Їй варто віддати належне за все, що вона зробила заради захисту тварин. Проте конкретно цю книгу написано не з погляду Джейн-науковиці, а з погляду Джейн-філософині, в першу чергу для самої себе та своєї родини.Тому я зійдуся на думці, що це просто не мій текст.

Найближчі родичі людей - бонобо, а не шимпанзе.