Відразу хочеться сказати, що книга достатньо специфічна у своєму написанні і у питаннях, які в ній піднімаються. Мені цей твір «зайшов» і читався достатньо легко. Було бажання повертатись і дізнаватись що далі. Як розгортаються події і які переживання героїнь, що відбувалось і відбувається з ними і довкола них. Для мене основною цікавістю було саме те, що це не вигадані історії, а справжні. Історії, які можуть бути у нас під носом або навіть відбуватись із нами, а ми і не звернемо уваги на це чи будемо болюче реагувати на «випади» оточуючих і лишатися наодинці. Вчергове впевнююсь, що кожна людина це безмежний всесвіт і часто ми помиляємось, бо бачимо лише зовнішню картинку і робимо висновки саме з неї.

Книга читається тяжко. По-перше, складно перемикатися кожні ~15 сторінок між трьома героїнями. Особливо коли читаєш не залпом цілим днем, а просто вечорами. До середини книги вже плутаєшся, що і у якої героїні було на самому початку. Я двох героїнь дуже сильно плутала між собою. І особисто для мене найзрозумілішою виявилася історія лише однієї з жінок. У її історії був зрозумілий мені фінал. В історії інших двох героїнь - я не зрозуміла, що їхні історії закінчилися, поки не перевернула чергову сторінку, а там вже слово «Епілог». Тільки після цього зрозуміла, що у книзі це вже кінець. І тому треба було перечитати останні сторінки про двох інших героїнь, щоб хоч зрозуміти, чим закінчилися їх історії. Однак, сюжет цієї книжки заснований на реальних подіях і тому цілком реалістичний: без соплей, без ванілі та без рожевих окулярів. Тому в принципі складається враження, що ви читаєте розповідь трьох різних жінок психологу. Загалом, я не можу сказати рекомендувала б я цю книгу чи ні. Я зрозуміла, що цих трьох героїнь поєднали, щоб показати як чоловіки використовують жінок. Бо кожну використали. Але вони це зрозуміли лише наприкінці і було, в принципі, пізно. Особливо для мене книжка залишилася незрозумілою. Неначе позбавлена сенсу і з розмитою кінцівкою.