Монографія присвячена аналізу та осмисленню основоположної богословської проблеми інтерпретації двох протилежних вимірів буття Пресвятої Трійці: абсолютно недоступного, недосяжного та незбагненного, з одного боку, і всюдисущого, всенаповняючого й пізнаваного – з іншого. Автор досліджує різні концептуальні підходи до цієї теми філософів античної та індійської філософій, святоотцівської думки ранньої Церкви та золотої доби патристки (ІІ–V ст.). Проаналізовано поняттєвий апарат, який філософи та богослови використовували в пошуку богословської моделі «примирення» «далекого» від світу і «близького» до всього існуючого Божества. Особливу увагу приділено вченню св. Григорія Палами (XIV ст.) про розрізнення між Божою сутністю й енергією та значенню його патристичного синтезу для богословської науки. Окремий фокус дослідження спрямовано на апофатично-катафатичну методологію та антиномічний ключ, що їх використовували відомі богомислителі Східної Церкви, виражаючи абсолютну утаєність Трійці і безмежну й життєдайну відкритість Творця до свого творіння. Автор роздумує над глибинним значенням троїчного ісповідання віри у формуванні антропологічної та політичної реальностей сучасності, особливо в часи суспільних викликів і пошуку сенсів.
Дослідження буде корисне для студентів, докторантів і науковців богословських навчальних закладів та всіх, хто цікавиться багатою богословською і духовною спадщиною східних Отців Церкви.