"...уникати смерті - не те саме, що жити." Чудова книга для зими, оскільки події відбуваються в грудні. Місцями сміялася, місцями плакала. Переклад прекрасний, читалася легко, персонажі розкриті, об'ємні. І сеттинг: Норвегія, Аскер, Воллен - просто моя персональна любов.

Отже, що ми маємо? ✉️ Вільма, 35-річна вчителька музики, асоціальна, трохи занудна і боїться смерті від бананів (та не тільки) ✉️ Батько Вільми, правда вже померлий, тому тут доречніше буде сказати – його листи до доньки ✉️ Патологоанатом Роберт, в якого синдром Туретта і він мимоволі може сказати “член” у найбільш невідповідний момент та який всюди пхає свого носа ✉️ Священник Івар, в якого теплі руки і проблеми в подружньому житті ✉️ Амді, 9-річний хлопчик-вундеркінд, який геніально грає на фортепіано та любить какао Вільма втратила маму, коли їй було чотири та тітку Рут, яка виховувала її після маминої смерті, у вісімнадцятирічному віці. Аж ось вона дізнається, що мала батька і він теж помер. “Бо ж не кожного тижня випадає і отримати, і втратити батька за раз (а якщо бути точнішою, то тут у зворотньому порядку)...” Логічно, що вона мала батька, але вона його ніколи не бачила і не надавала значення тому, що він десь існував. Аж поки на її порозі не з’явились священник з патологоанатомом і не сповістили їй про це, на додачу вручаючи листи від батька.

Чудова легка книга для подумати та потішити душу. Дуже щемлива та кумедна місцями. Прочитала її на одному диханні і можу рекомендувати .