Це найкраща книга Олени Захарченко. Тут вона повністю самобутня, повністю цілісна. Це, що стосується письма та обличчя автор. Сама ж книга - сувій переплетених доль на Волині сучасній, недалекій, та під час Другої світової. Ці нитки тягнуться у світ, тому й Лос-Анджелес, як образ цього потягу українця до свободи та власної долі. І як реальний зв'язок з містом у Новому світі. У книгах Олени Захарченко постійно є героїні-жінки, котрі головні, котрі шукають себе (банально і не...), котрі шукають свою сім'ю зараз, у минулому та майбутньому. Це створює для героїнь щось таке, як стержень, без котрого вони не уявляють, не усвідомлюють, ким вони є, чи можуть стати. Це щодо філософського підґрунтя тексту "Третьої кабінки..." Власне письмо Олени дуже легке, привабливе, іронічне та кінематографічне. Дивно, чому досі цю книгу не взялися екранізовувати (попри прихід "нової", себто антиукраїнської влади). І найголовніше - у "Третій кабінці..." авториня знаходить для читача те, що облагороджує, дає світлий образ нас самих. Попри лихоліття, попри досить жорсткі попередні книги авторині. М'яка надія, так би можна було б охарактеризувати головний посил книги. Дуже тверда м'яка надія, котру в цій книзі виростила чи описала авториня своїм текстом. Виростила з по-справжньому українського-світового стержня.