це тонке плетиво марсіанських пейзажів і людських тривог, де фантастика служить дзеркалом для найглибших страхів, надій і провин. Бредбері майстерно перетворює космос на арену внутрішніх драм, де чужі світи виявляються надто схожими на Землю — з її самотністю, спокусами й болем втрати. Його мова — ніжна і тривожна водночас, повна поетичних ритмів і філософських відлунь. Це книга про колонізацію не планет, а пам’яті, про зустріч з Іншим — і неминучу зустріч із собою.

Это сборник небольших рассказов, которых объединяет марсианская тема. Каждый рассказ не зависим от другого, просто отдельные истории. Фантастика дает возможность разойтись фантазии. Дает возможность придумать героев, их черты, характер, ситуацию, самую безумную и как правило, самую интересную. Рэй Брэдбери подать свои рассказы так, что их хочется читать, нет возможности оторваться. Например, в рассказе «Дощі випадають» речь о планете, где вечно идет дождь, и экспедиция потерпела крушение. Команде нужно добраться до пункта, где есть крыша над головой и сухая одежда. И не каждый способен НЕ сойти с ума.

Дуже люблю цю зручну кишенькову серію. А оповідання Рея Бредбері, зібрані саме в книжці "Третя експедиція", ще й дуже актуальні з огляду на підвищений інтерес до Марсу зараз. Багато оповідань присвячені саме колонізації людиною четвертої планети. Бредбері вміє і здивувати, і розчулити, взяти за душу. Якісь оповідання більш неймовірні, якісь здаються дуже навіть вірогідними, але всі вони - наукова фантастика із сентиментальним (не ванільно-плаксивим, а саме стримано сентиментальним) нальотом. Зразком першої групи є титульне оповідання "Третя експедиція" - в якийсь момент здається, що й сам збожеволієш разом із героями через неможливість того, що відбувається, через дивину і навіть шок, але все перевертається з ніг на голову - і це не те, щоб весело, але цікаво. Яскравим прикладом оповідань другої групи є, на мою думку, оповідання "Суничне віконце". Тут показана ностальгія за Землею, за минулим. Герої розуміють, що назад вороття не буде, що вижити можливо лише тоді, коли людство навчиться підлаштовуватись під ситуацію і заселяти інші планети, але як же всі вони сумують за кріслом-гойдалкою і стареньким піаніно, яке стояло у них у вітальні... Бредбері неймовірний! Написати стільки оповідань, які дивують, хвилюють, вражають пророчими натяками і бентежать - це треба бути справжнім майстром!