"Убить пересмешника" - самый известный роман американской писательницы Харпер Ли, впервые увидевший свет в 1960-м году. Первый, в жанре воспитательного романа, он получил Пулитцеровскую премию, сразу же попал в школьные программы большинства школ США. Произведения, где главной или ведущей темой является расизм, всегда даются мне тяжело и вызывают бурю эмоций. Так случилось и с этим романом. Мне, вряд ли, когда-то удастся понять,какая вообще разница, черный человек или белый, американец или китаец, или русский, главное всегда оставаться человеком и человечным. Но глубокий и тяжелый смысл этого романа немного сглаживается тем фактом, что рассказ идет от маленькой шестилетней девочки, а дети, в отличии от взрослых, всегда наделены той непосредственностью и чистотой, что даже если они бывают жестоки, то только от незнания, только от юности, а не от осознанного выбора, что в разы хуже. В книге затронуты многие философские и социальные проблемы США во время Великой депрессии и после нее, тут и расизм, и насилие, и материальное неравенство. Прочтите хотя бы раз, а лучше перечитывайте время от времени, чтобы не забывать, как важно оставаться добрым.

"Убити пересмішника" - чудова оповідь американської письменниці Гарпер Лі про її дитинство, про життя разом з братом і батьком у одному із невеличких американських містечок на початку двадцятого століття. Вони граються, лазять по деревах,сваряться, миряться, ходять до школи, беруть участь у костюмованих вечірках, спілкуються з сусідами. Одним словом, живуть повним і щасливим дитячим життям. Центральною фігурою життя Скаута є, безперечно, її батько - адвокат Аттікус Фінч. Аттікус - один із найулюбленіших моїх чоловічих персонажів в літературі. Йому справді немає рівних: добрий, чесний, справедливий, вправний, строгий, коли це потрібно. Він завжди може підібрати правильні слова і завжди намагається чинити правильно і бути на боці скривджених. Його усі знають і поважають у містечку, однак одного разу він опиняється у ситуації, в якій може усе це втратити. Одна з білих дівчат звинувачує темношкірого чоловіка у тому, що він її зґвалтував, а на той час це нечувана і вже наперед вирішена справа - безправному темношкірому ніхто не повірить. Саме Аттікус і береться його захищати в суді, та чи витримає він колосальний тиск суспільної думки? Чи залишиться тим ідеальним батьком, вірним своїм переконанням і принципам? Просто чудова, тепла, світла, дещо сумна історія з нотками ностальгії. Дуже рада, що її прочитала і зараз планую ознайомитися і з продовженням також.