Фотографія як така позбавлена ідентичности. Її технологічний вимір змінюється залежно від тих владних відносин, які в неї інвестують. Її практичний вимір зумовлюють ті інституції чи агенти, які визначають і використовують її. Функції фотографії у створенні культури прив’язано до конкретних умов її існування, а об’єкти, які з’являються в результаті фотографічної практики, набувають значення й виразности лише відносно цих історичних умов. Історія фотографії позбавлена єдности. Вона мерехтить, то з’являючись, то зникаючи в різних точках інституційних просторів. Отже, й вивчати ми мусимо ці простори, а не фотографію як таку.