Не раджу цю книгу видавництва "Андронум". Багато орфографічних помилок у тексті.

Дуже сильний та потужний роман. Сильний – в плані того, як автор зобразив дійсність покоління українців, на долю котрих випали "сталінські" репресії. Все зображено так реально – ніби ти сам перебуваєш у тому "потягу-драконові", що мчить тисячі невинних людей на інший край світу, звідки багато хто, зрозуміло, що вже не повернеться. І це й не дивно, адже і сам Іван Багряний, в тридцяті роки був засуджений до відбування покарання в сибірських таборах. Як і герою його роману – письменнику також вдалося втікти, і він, два роки прожив у лісах. Щоправда на відміну від героя роману – Багряного все ж таки знайшли, схопили, та запроторили ще на три роки. Але, на щастя, письменник зумів вижити в тих нелюдських умовах та, навіть повернутися до України. Все що він пережив – він переніс на папір, і тепер, ми маємо один із кращих та захопливих пригодницьких творів української літератури. Справді, роман написано так, що його хочеться читати й читати. Я, навіть, коли перевернув останню сторінку, – то засумував за персонажами роману, – хотілося знати, яким чином складеться доля Григорія та Наталки, чи зможуть вони таки повернутися на Батьківщину та, що чекатиме на них там. Було й цікаво, як прожила тайгове життя родина Сірків, і, чи змогли вони хоча б раз зустрітися із "втікачами". Погодьтеся, далеко не кожен літературний твір по своєму закінченню – викликає такі питання, та цікавість подальшою долею головних героїв. Тому, я можу, з впевненістю сказати, що історія змогла знайти шлях до мого серця. Потужний же цей роман – емоціями, котрі викликає у читача. Це й справді своєрідна присвята автора усім українцям, котрі були змушені зірватися зі своїх місць, та відправитися в далекий і небезпечний край. І не суть важливо, хто з них був засуджений до колонії, а хто, завербований як найманий працівник. Адже, як показала історія минулого століття – доля других, була не набагато кращою за долю перших. Це – хроніка винищення українського народу, кращих його представників, як ото головний персонаж роману – онук гетьмана Дем’яна Многогрішного. Звісно, хроніка ця – майстерно оформлена у художній роман, і гадаю, воно й правильно. Як показує практика – більшість людей ладні сприймати історію у вигляді художніх творів чи кінофільмів, чомусь, матеріал так краще сприймається та засвоюється. Ну, нехай і так. Чому ж ні? Тепер щодо самого сюжету. Не дивлячись на те, що персонажів у романі не так вже й багато – сюжет захоплює. Тим паче, з перших же сторінок, коли автор оповідає про пасажирів метафоричного "дракону", який летить на схід, переносячи у своєму череві нещасних. Далі йде втеча Григорія з потягу – втеча зухвала та, майже неможлива, з тих, про яку пошепки будуть переказувати один одному арештанти, а ті, хто їх охороняють – скаженіти від люті. Деякий час, Григорій блукає тайгою, знаходить мисливський ніж та, вже ледь тримаючись на ногах, знаходячись на межі життя та смерті – рятує життя якомусь мисливцю. Чи знав він у той момент, що то його доля, і, що рятуючи життя невідомого – він урятував і своє. Далі переповідати не буду, так як історія вартує того, щоб її прочитати. Скажу лише, що, хоча в романі й багато красивого колоритного опису природи сибірської тайги, а місцями, здається, що роман спокійний та медитативний – втім, це не зовсім так. Повірте, в ньому чимало небезпечних пригод, коли, за життя персонажів переживаєш по-справжньому. Багряному вдалося створити роман на межі красивої чуттєвої прози та динамічного пригодницького роману. В ньому вдосталь як першого, так і другого. Отже, я стовідсотково рекомендую даний роман, особливо тим, хто, з якоїсь причини пропустив його в шкільні роки, і тому, хто цікавиться життям тих українців, котрі були вимушені емігрувати до Сибіру, та на Далекий Схід. А ще, як на диво, у романі – щасливий та обнадійливий фінал, що велика рідкість для подібних творів. Чомусь так повелося, що повісті, поеми та романи про козаків, українських патріотів, революціонерів та визволителів – здебільшого трагічні. Я, правду кажучи – навіть і не пригадую жодного твору, в якому, головний герой чи герої – не зазнали б героїчної загибелі чи долі у вигнанні. В Багряного ж, навпаки – головні герої, перемогли, хай і не всю тоталітарну систему, але, одного особистого ворога, який є уособленням цієї системи, і, що дуже важливо – змогли отримати право на волю та щастя. Можливо тому, що сміливі – завжди мають щастя. Тож бо, в цій історії, доволі неоднозначний, я б навіть сказав, відкритий, та незвичний як для української літератури фінал. І це, одне із того, що мені найбільше сподобалося в романі.