Ті, що співають у терні - Коллін Мак-Каллоу. Я ні книгу не читала, ні фільм не дивилась. Тільки періодично натрапляла на вздохи і охи наскільки книга романтична і який там священник ідеальний. Тепер я книгу прочитала і хочу вас спитати - ви, що серйозно? Відносини, які почались з того, що на десятирічну дівчинку поклав око дорослий чоловік і продовжились зустріччю раз в 15 років і пару раз зайнялиськоханням це для вас верх романтизму і любові? Бо я в шокові. Мене такі любовні лінії бісять і я в них не вірю. Ви один одного не бачите десятиліттями, ви навіть не переписуєтесь, але кохання неймовірне. Ага. Але те як пише авторка, як вона описує Австралію, як веде розповідь про покоління сімї - це неймовірно. Якби щось зробити з відносинами оцих двох персонажів книжка взагаліб була б топчик. І ще мене мучає питання - чому крім священника більше там ніхто сексу не хотів? Сімейство Клірі має руду чуприну, купу чоловіків і одну донечку. А ще в них родичка виявилась присмерті і з купою грошей. Тому вони перебираються із зеленої Нової Зеландії і бідної халупи в запилюжену Австралію де хатка трохи краще. Але саме на материку Меггі (єдина донечка в сімї) зустрічає священника - Ральфа Де Брікассара. Який є живим втіленням чоловічої краси. Але в якого є плани стати кардиналом. І от як його бажання влади уживеться із священницькою смиренністю і потягом до Меггі?

Не розумію чому відкрила цю книгу так пізно. Ця історія, сповнена справжнього кохання, сюжетних ліній, величезної кількості пройдених років, безлічі персонажів, що торкаються душі, і викликають різні емоції. А також неймовірних описів, які я хоч і не люблю, але тут відірватися не могла. Настільки все яскраво і тонко прописано, що тільки й залишалося дати своїй фантазії свободу та можливість все це яскраво уявляти та відчути. Останні сторінки я дочитувала крізь сльози... Сильна книга і несамовита, яку, на мій погляд, повинен прочитати кожен.

Чудова книга