Андрій і Світлана Клімови "Ті, кого немає" До книги може придиратися й придиратися, але не буду... Я прочитала її за 2 ночі. Я не могла відірватися, мене гнало вперед і лише зусиллям волі я відкладала в сторону планшет. Ні, тут нічого нового, та й чи може бути щось нове. Але за кожним відомим з"являється чиєсь невідоме життя і все, ти пропав. Жадно вдивляєшся, вчитуєшся, підглядаєш. Потім приміряєш на себе. Розриваєшся між ненавистю і жалем, розпачем і щасливим видихом. Тут немає ванільно-позитивних героїв. Та й відверто лихі люди мають достатньо підстав для своєї злості та недосконалості. Тут немає хепі енду. Тут, як і в житті, одних карають по-повній, іншим все сходить з рук в силу щасливого випадку чи матеріального становища. Свою прихильність доля нікому не демонструє, мішок великих чи дрібних проблем отримують усі. А головна героїня книги -Марта, дівчинка-підлітка, яку немовлям всиновили Олександра та Сергій Федорови. І хоч не геть з неї розпочалася вся ця історія, та саме Марта стала тією віссю, навколо якої обертається книга. Що мене ще вразило, так це багатство образів. Вони доволі нестандартні і живі. Їхню поведінку важко було прогнозувати, їх реакції дивували, вчинки змушували задумуватися. Тож таки раджу!

Тема дуже складна і дуже неоднозначна. Пласти сімейних відносин. Батьки-діти, брати-сестри, дядьки/тітки-племінники. Кожна група специфічна, зі своїми особливостями, які помітно виокремлені. Персонажі ретельно вимальовані, і такі... справжні, з цілим набором вчинків - добрих, гідних, і навпаки - зовсім протилежних... Зупинюсь на одному з нашарувань, втім доволі красномовному. Мова йде, фактично, про злочинця, щоправда, латентного. І звісно, нас обурюють його дії - яке може бути ставлення - негативне, до ворожки не ходи. Але чому він такий? Автори привідкривають його минуле, дитинство і з'ясовується: причина криється там. Мати померла при пологах, кілька років після неї - батько, який за життя мав важкий характер, зловживаючи алкоголем. Хлопчик залишився на сестру і брата, певний період перебував в інтернаті. Все ці обставини наклали свій відбиток, не виключаючи, безумовно, і гени... Але, якби він ріс в інших умовах, чи був би таким ж? Тож автори копають ще глибше. Почалось з того, що бабусю по матері засудили за "шпигунство на користь буржуазної Польщі", та справжня причина - батько її дочки - поляк за походженням. Його, арештованого 2 роки швидше, розстріляли без суду. Руйнівна машина радянської системи ламала долі людей набагато років наперед. Бачимо трагедію, що вплинула на життя сімей трьох поколінь. Події минулого пояснюють поведінку і Олександри - сестри Валентина, і старшого брата Савелія, і самого Валентина Смагіна - наймолодшого. Інколи його навіть буває по-людськи шкода... Як педагогу мені завжди важлива логіка дій, причина поведінки. Бо вона є. Злочини маніяків чи збоченців криються в їхньому дитинстві, тому необхідно аналізувати ціле життя. Це їх не виправдовує, але дає розуміння, чому так. А ще дає сигнал усім - пильнуйте дітей, говоріть з ними, приділяйте увагу, пояснюйте. Можливо, в майбутньому буде врятована чиясь невинна душа. Хоча б одна... Мені дуже сподобалась манера написання, коли все на своєму місці, гармонійно поєднується і має відповідне пояснення. Тому, незважаючи на складну і делікатну тематику, читається легко. Щоправда, закінчення для мене абсолютно неочікуване. Уявляла, яке завгодно, тільки не таке. Та воно близьке до реальності, як і сюжет книги загалом. Хочеться сказати: "Вірю!", нехай вже пробачить мене Станіславський. Окрема подяка за лінію батько-дочка. Такі ніжні, трепетні відносини між батьком і донькою (нехай і не рідною) зустрічаються в літературі нечасто. Мені було особливо приємно читати, згадуючи свого батька.