Я читала майже всі книги Сесилії Ахерн. Вона - майстер створити неймовірно зворушливі, романтичні історії, які не є настільки простими, як здається на перший погляд. Ця історія про те, що в більшості випадків і не потрібно робити щось спеціально для того, щоб хтось змінився. Достатньо просто бути поруч. Головні герої якраз і змінять одне одного просто своєю присутністю в житті одне одного. Джесмін - в минулому успішна бізнес-леді, яку звільнили з роботи, та ще й змусили цілий рік бути у відпустці. Оплачуваній, але для жінки, яка звикла бути в постійному русі, це щось на кшталт каторги. А тут ще й сусід - популярний радіо-ведучий, якого вона щиро зневажає, кожної ночі приїжджає додому п'яний і будить усю вулицю. Не дивно, що дружина не витримала і пішла від нього. Свою вимушену відпустку Джесмін намагається проводити з користю - зустрітися з давніми друзями, привести в порядок сад, більше часу приділяти старшій сестрі, адже вона така вразлива. Тут зачіпається проблематика людей з синдромом Дауна. А раптом надмірна увага і опіка старшої сестри - просто зайва ноша, яку тягне на собі Джесмін? А раптом сусід не такий вже неприємний? Книга варта уваги.

Сесилия Ахерн очень часто вплетает в свои книги магию, какое-то волшебство или же герои историй наделены каким-то особым даром. А вот роман «Год, когда мы встретились» получился достаточно приземленным. Главная героиня простая женщина, которая любила планировать свою жизнь наперед и вот однажды она осталась без работы, потеряв её, она не знает, чем себя занять и берется облагораживать свой сад. Эта история мне, кажется, несет даже какой-то психотерапевтический эффект. Ведь такие неурядицы, которые случились с главной героиней истории, время от времени случаются с каждым. Кто-то опускает руки, а кто-то начинает разводить активную деятельность, познавать своих соседей, открывается для новых знакомств. Джесмин пошла по второму пути и вместо самокопания начала взращивать свой сад. Такой подход принес ей свои плоды, она смогла разобраться в отношениях с соседом, который долго не давал ей покоя, а также впустить в свою жизнь новых людей. Это не тот роман, который переворачивает сознание или же в котором много романтики. Это история о жизни, падении и моральном взлете одной женщины, которая потеряла смысл жизни, а затем обрела его в чем-то другом. История интересна тем, что она дает возможность по-новому взглянуть и на свою жизнь. Кроме того, мне очень нравится стиль написания книг Сесилии Ахерн. Читая эту, да и другие книги автора, кажется, что ты просто общаешься с хорошей подругой. Да и второстепенные персонажи книги получились не плоскими, а живыми, каждый, со своим характером.