Колись я починала читати "Родаків" Д. Кешелі і мені не пішло. Цю книжку я купила лише тому, що мені треба було замовлення на певну суму. І не шкодую. По-перше, купа смачних висловів, я їх колекціоную: "ідіть ви до мари, бабо", "стегна грішно сміються", "почувши ґвалт ... висунула пелеханю невістка Настя - жінка, немита на рот, і шкодлива, як мацур", "моя п'янка - не твої воші, і най тебе не кусають", "сонце вже ґаздувало в обійсті", "забрьохана по вуха у глеї, промерзла до кісток осінь", "людиною була доброю, як скибка хліба", "вітер переляканим собакою шмигнув біля порога під ногами й грайливо кинувся на вулицю", "було в нього таке відчуття, ніби йому на серці гуси переночували", "село вдавилося несподіванкою", "виросла би тобі за таку вістку на язику бородавка", "нам тоже на душі не меди течуть", "люди, як трави - куди сильний вітер, туди й гнуться", "як таких гостей приймати, то ліпше холеру мати", "жебрач люблять воші, а ґаздів - гроші" і т.п. Оте звертання на "ви" до батьків, яке вже майже не зустрінеш... "Доки нас люблять і пам'ятають на цьому світі, ми не вмираємо. І не зникаємо". У кожному оповіданні - чиєсь життя. Сповнене бажань, тяжкої роботи, кохання, туги, надії. Оповідання про простих людей, які, може, й освіти не мали, а за словом в кишеню не лізли.