This is an automatically translated description

Жінок у житті Тараса Шевченка вистачало, ось тільки щастя вони йому так і не дали: Оксанка, Феодосія, Дуня, Амалія, Анна, Варвара, Агата, Катруся, Марія, Харита, Ликера — це лише ті, чиї імена історія зберегла.

Він майже до кожної сватався свого часу — сватався з надією створити сім’ю, народити дітей, жити в хаті над Дніпром, але жодна з них чомусь так і не стала йому вірною дружиною, прирікаючи поета на ще жахливішу самотність.

А він і далі залишався бурлакою, як називали в Україні одиноких, неодружених чоловіків, «вічних» парубків, але все одно вірив, що з котроюсь йому нарешті поталанить. Вірив, аж доки насамкінець життя у нього не лишилося сто днів... усе того ж нещасливого кохання... Ось про це і йдеться в останньому романі Валентина Чемериса про Великого Кобзаря.