Я не люблю Одесу. У нас не склалось з першої зустрічі. Все, що я бачила під нашого з нею знайомства, це хамство, пиху, бруд і занедбаність колись прекрасних витворів архітектури. Але після прочитання цієї книги, можливо, я дам їй другий шанс. Можливо, просто перше враження оманливе і треба знайти людину, таку ж закохану в Одесу, як Йван Козленко, який покаже її справжню і прекрасну в своєму хаосі і багатогранності. Незважаючи на невеликий обсяг цієї книги, я була вражена обсягом інформації, яку автор зміг в неї помістити. А як прекрасно він оживив історичні події! Вікіпедію довелось брати штурмом і стало соромно, що не знаю про такі яскраві сторінки української історії. І за цей досвід я дуже вдячна.

Мне книга понравилась, как я и ожидал. Друзьям, которые дали мне ее почитать тоже понравилась. Кроме того, что это отлично написанный, можно сказать, почти контркультурный, или по крайней мере очень хипстерски-романтический роман, в нем очень много нового. Исторические личности, деятели украинской культуры, которых, как, например Довженко, мы привыкли воспринимать исключительно по-казенному, тут живые и отвязные. Кто бы мог подумать, что такое было, что молодость - всегда молодость, а Одесса... Не только в песнях Утесова, или блатная Одесса-мама. Одесса - это украинский Танжер, республика свободы и мировозренческих экспериментов. Танжер мароканский был именно таковым для хипстеров прошлого века. Очень интересный культурно-исторический срез, не знаю сколько в нем правды, а сколько художественного вымысла. Обложка - крутая не знаю кто автор но похоже на картины Татьяны Яблонской. С удовольствием прочел бы еще что-нибудь подобное, но кажется подобного книге Козленко просто нет в нашей литературе.

Якщо Ви, як і я, в силу різних обставин, про відпустку на морі можете лише мріяти, пропоную помріяти разом. Відвідавши Одесу. А допоможе нам здійснити цю віртуальну мандрівку досить непересічна книга ,, Танжер ". Вже саме оформлення обкладинки притягує погляд потенційного покупця, пропонуючи принаймі взяти книжку в руки, щоб краще роздивитись. А ще й назва така загадкова... Виявляється, Танжер - марроканське місто - порт. Написав же роман Йван Козленко - одесит, що займає чільне місце в андеграудному культурному житті рідного міста. І сам твір досить неординарно написаний, відчувається в ньому мікс андеграунду, футуризму з постмодернізмом. Головний герой - молодик Орест, якому незнайомець пропонує знятися в експериментальному кіно. Він погоджується, і з цього закручується сюжет. Але в творі існує цілих три сюжетних лінії: сучасність, 2000 - ні роки; минуле, 20 - ті роки 20 - го століття в культурному зрізі та Одеса в тому ж часі, але в революційній іпостасі. Досить цікавою є ота минулостолітня культурна лінія, бо нашій увазі представляється такий собі трикутник з досить відомих постатей того часу : Олександр Довженко, Юрій Яновський та Іта Пензо. У романі дуже багато приміток. Вони об'ємні та дуже інформативні. Місцями навіть заважають зосередитись на самому тексті. Але примітки - дуже помічні, особливо, неодеситу - без них довелося б згаяти купу часу, шукаючи пояснюючу інформацію деінде. Твір написано дуже гарно та атмосферно. Описи моря, пляжу, неба над морем і т.д. настільки реалістичні, що буквально фізично відчуваєш, як вода та сонце пестять тіло. Плюсом є добре прописані діалоги, ,, жива " та колоритна мова персонажів. До недоліків можна віднести хіба швидкоплинність, ніби кадрів у кіно, сюжетних стрибків та присутність бі - і гомосексуальних моментів.