А ви любите історії, що пробирають до мурах? Історії, що кожним словом віддаються сумним ностальгічним щемом десь у грудях? Історії, які складаються в одну сімейну сагу. І ти гортаєш сторінку за сторінкою, неначе роздивляєшся старий фотоальбом. Тут фото зовсім пожовклі, ледь розбірливі... А далі - кращі, сучасніші. Розглядаєш їх і бачиш історію наївної дівчинки з села, яка вірить у бабу ягу, намагається домовитись зі смертю, переживає перші втрати і по трохи дорослішає з кожним фото, тобто оповіданням. Ця книга - потік спогадів, роздумів і думок про людські долі, життя та пошук себе авторки.⠀ Хто жив у селі - буде приємно здивованим, коли знайде у цих історіях себе. Бо життя в селі - то щось особливе. Особливі звичаї, особливі обряди, особливі традиції. Навіть мова особлива: повна діалектизмів та говірок. Здається, я знайшла українського Фредріка Бакмана. Здається, ще жодна історія не била відлунням у серце так, як історія про договір зі смертю... Здається, цю книгу зрозуміють не всі. Але ті, хто зрозуміють, ще довго будуть під враженням. «Широким, неозорим, а від того безкрайнім полем йде людина. Чи зможе дійти? Зможе! Якщо пам'ятатиме: вона там є, та примарно-мінливо-спокуслива лінія там є. Дійде, якщо пам'ятатиме. І віритиме. Всупереч всьому – завжди віритиме. Бо таке життя.»