Прочитала доволі давно, але досі памятаю цей післясмак, і наче сподобалась місцями, але не торкнулась мого серденька. Мені не вистачило глибина як раз цих двох закоханих. Хоча прописани непогано. Але чогось ще бракувало. Можливо просто не повірила в цю історію.

Зовсім інакше уявляла сюжет книги, хоч і читала опис перед замовленням. Книга схожа на серіал, адже є ілюстрації. Переглядаючи їх, я занурювалась в буденність Нью-Йорку. Події розгортаються в дев‘ятиповерховому будинку 12. Ліфт на ручному керуванні - залишки минулого аристократизму. Ліфтер Діпак - для нього цей ліфт не просто робота, а те, що є частиною його. Новий день, схожий на попередній. Так 39 років. Мешканці будинку так звикли до буденності, що навіть заміна ліфту - втрата. Вони не можуть уявити своє життя якось інакше. Цікаво спостерігати за кожним з героїв цього роману. Санджай - бізнесмен з Мумбаї, який приїхав до Нью-Йорку, щоб знайти інвестиції для свого додатку. Хлоя - дівчина на інвалідному візку. Записи з її щоденнику - частина книги. Завдяки ним я зрозуміла її внутрішній світ. Ця книга така легка для сприйняття, що читаєш її на одному диханні.

Це моє перше знайомство з творчістю Марка Леві. Від книги очікувала більшого. Історія не правдоподібна, тому мене не зачепила. Мільйонер, який ночами працює ліфтером, а вдень укладає мільйонні контракти - ну камон. Про детективну складову я взагалі мовчу, просто примітивно та й усе. Сучасна проза рідко може порівнюватися з глибиною класичної, на жаль. Книга радше підійде підліткам, які вірять в дива та не читали російських класиків, проте вибагливому читачеві вона скоріше видасться на кшталт бульварної преси.