Чарівна книга. Сюжета, по суті, в ній особливого немає, вона більше нагадує замітки про цікаві місця і людей, що запам'ятовуються. При цьому вона наповнена духом Парижа, молодості, надії на краще. Зовсім ще зелений письменник живе у Парижі, намагається звести кінці з кінцями та написати свій перший роман. Йому зустрічаються інші молоді письменники, включаючи до болю знайомі нам нині особи (Скотт Фіцджеральд, наприклад). Я дуже люблю Париж – місто натхнення, яке завжди залишається з тобою. Дякуємо цій книзі за віртуальний візит у цей чудовий куточок нашої планети! І насамкінець чарівна цитата: -Джентльмен, - пояснив Форд, - ніколи не розкланяється з негідником. -А з хамом? - Запитав я. -Джентльмен не буває знайомий з хамом!

Фактично, без цієї книжки зрозуміти деякі особливо перші твори автора у повній мірі - не можливо, саме тут розкривається основа, саме тут дається початок автора - те, як він з журналістики перейшов до письма, переборовши себе та змігши вийти важких наслідків. «Фіеста, Та сонце сходить», «Чоловіки без жінок» «Прощавай зброє» не розкриються повністю, хіба що ви знаєте всю біографію автора в шир та в поперек. Варто зазначити, що книга написана чудово, перекладена - непогано, як для мене це найкраще що видавав ВСЛ, не побоюсь сказати - за весь час, ця книга наділена своєрідною глибиною, котра викликає катарсис у всіх моїх знайомих, котрі її читали, хоча з відсотком книг у 97% такого плану - цього добитись у повній мірі, як ця книга не можуть. Книга підійде для митців, парижанів-мрійників (котрі знають як пройти з Сан-Скре до кафе Шекспір та Компанія, не бувавши в Парижі). Загально, вона не для всіх, для неї потрібно бути готовим, лише після цього усвідомлення вона дається взнаки.

Одно из самых спокойных и уютных произведений «потерянного поколения». Автобиографический рассказ, где встречаются Джеймс Джойс и Фицджеральд (как же интересно читать про реальных людей, к тому же классических авторов). Хемингуэй открывает нам не только часть самого себя, а и других людей. Подумать только, Фицджеральд, как оказалось, немалый любитель подвижевать, о чём вы узнаете во время прочтения. Отдаленно напоминает «Фиесту», только с реальными персонажами. Любители лёгких и ламповых коротких рассказов оценят его по достоинству. Вообще же, Хемингуэй мне представляется как несколько апатичный и иногда отделённый от мира, но до безумия любящий жизнь, не только как автор любовно-военных произведений, но и человек в целом. И это идеально просматривается именно в «Праздник, который всегда с тобой».