Прослідковується абсолютна розмитість національної позиції, чомусь в аналізі "Причинної" 2 сторінки присвячені аналізу твору пушкіна, ода російській літературі. З позиції автора Шевченко і начебто протистоїть імперіалізму, але, як стверджує автор, що "визнання автор отримав саме в столиці імперії, .... з усіх творів і висловлювань Шевченка очевидно, що його невдячність не спрямована проти культури імперії". Після цих слів автор ще й запитує, чим таки не догодила імперія поету. Це просто наруга, а не книга! Очікуєш читати про Шевченка, а всюди похвала пушкіну та іншим подібним.

Ця збірка есеїв перекреслює курс шкільної літератури з її надмірним обожнюванням, університетського викладання з його високочолим піджачним академізмом, і пропонує новий погляд на Шевченка. Володимир Діброва розглядає найвідоміші вірші Кобзаря з точки зору тогочасних контекстів, долучаючи до поезій епізоди з життя поета та аналіз його творчості в ці конкретні періоди. Тобто потрібно зрозуміти, що це не формування доданого сенсу на зразок «що хотів сказати автор», а видобування вже закладеного: що викликає безкінечний смуток і трагічність шевченкової поезії; образ Бога — адже у Шевченка він виступає не в канонічному зображенні, а радше жорстоким втіленням авторитету і влади; любов до рідного краю та бажання втілити тут українську мрію. І звісно, розглядається також нищівний вплив російського імперства та Валуєвського циркуляру на українську літературу загалом і на позицію автора передусім як письменника зокрема. Тут не буде ідеалізації та пафосу, просте не буде й надлишкової деструкції образу, якою часом грішать сучасні критики. Зате будуть вірші та багато несподіваних аспектів для роздумів і нового ставлення до творчості Шевченка. На обкладинці цю книгу рекомендують найширшому колу читачів — так воно і є. Окремо варто зазначити про грандіозну роботу Марії Кінович зі створенням ілюстрацій до збірки, які вдало підкреслюють сучасне переосмислення.