Нечуй-Левицький був чи не найкращим літописцем українськості 19 століття. Така увага до деталей, що мимовільно не просто читаєш, а проживаєш у тому часі разом з усіма героями книги. Цього разу під перо автора потрапили священники. В той час батюшка був чи не найголовнішою людиною на селі. Він відправляв всі обряди, утримував церкву з власною парафією, йому відробляли дні селяни своєю працею...Одним словом, духовенство жило як вареники в сметані, часто нехтуючи своїми високими зобов'язаннями. Бо ж важко втриматись від змізеріння душі, коли відчуваєш себе мало не всесильним. Але ж люди мають і свої ідеали достойного священника. От про це і книга - співставлення двох способів життя на прикладі родини Балабухів та Моссаківського. Безвільне, хитке бажання Балабухи бути гарним батюшкою кидає його в обійми зажерливості власної дружини, які він не може протистояти. Натомість сварлива, корислива попадя готова протистояти хоч всій парафії. А образливість і підступність Моссаківського робить його благочинним. Його життя яскраво показує моральний занепад духовного сану... Крім цього книга заповнена чималими описами сватання, весіль (старосвітських і новомодних), розгульних гулянь на Різдвяні свята та побожних зустрічей Великодня. Приємного читання!

"Старосвітські батюшки та матушки" надзвичайно колоритна повість про життя українців минулих років. Розповідається в ньому про сімейства двох священників Марка Балабухи та Харитіна Моссаківського. Все починається з їхніх пошуків достойно парафії та звісно ж спроб оженитися. До речі, тут багато дуже детальних описів різних звичаїв, які зараз уже не збереглися. Починаючи з сватання, заручин, весілля, хрестин та різноманітних святкувань. Хоча вони ніби по обсягу досить великі та написано дуже цікаво. Деколи навіть шкодуєш, що зараз у нас не залишилось і сліду від минулих традицій, а дізнатися про них можна тільки в книгах. Курйозних моментів також достатньо . І як Онися гарбузи Балабусі давала, як Балабуха гостився у своєї майбутньої дружини, як йому виторговували хороший посаг, або як святкували хрестини дітей Моссаківських. До речі, перша половина книги мені сподобалась більше, адже вона швидше гумористична. Ближче до завершення вона стає більш драматичною та серйозною. Підростають діти в обох сімействах, їх погляди на життя значно відрізняються від поглядів батьків, тому якщо раніше сутички в основному були між сім'єю Моссаківського та Балабухи, зараз вони трапляються всередині родини . Обставини, в яких жили наші головні герої, також змінились. Раніше всі жили більш дружньо та якось згуртовано. Однак після багатьох царських указів духовенство все більш віддалилось від звичайного народу. Можливо тому кінець трохи сумніший, ніж початок. Навряд чи я колись перечитаю повість знову повністю, хоча є декілька уривків, які мені дуже подобаються і я читала їх купу разів. Нечуй-Левицький дуже гарно описує природу та побут українського села. Правда деколи мені було трохи важко читати, оскільки деяких слів я не розуміла. Якщо б це була книга когось з британських чи американських авторів, вона давно б стала бестселером. І по ній неодмінно б зняли якусь популярну сімейну сагу. На жаль, наших українських авторів часто недооцінюють. А дуже шкода. Бо вона нічим не поступаються багатьом книгам закордонних авторів.