Цей детектив дійсно неквапливий і саме цим особисто мені він подобається. Читаєш і ніби відчуваєш запах того яблуневого саду, свіжоспеченого пирога та чаю або ж кави в залежності від часу доби. Декому це здається нудним, але мені співпало з настроєм і дуже хочеться в наш буремний час отак просто посидіти на веранді. Зараз перечитую цю серію вдруге, бо хочеться того що точно сподобається та допоможе відволіктись та й за 2 роки підзабула деякі сюжетні повороти. Найбільше в серії сподобалась 2 книга.

Як й інші читачі цієї книги, що писали свої враження тут, я теж дізнався про цей літературний твір випадково, коли була якась акція, що можна було придбати електронний примірник за 1 гривню. Мені сподобався опис сюжету, і я вирішив придбати її. Але серія і те, що написано у цій книзі, примусили мене купити всі книги про Тараса Адамовича Галушко у паперовому варіанті! Бо вони того варті! Хочу погодитись з тими, хто писав у своїх відгуках, що початок і розвиток сюжету у романі "Справа зниклої балерини" доволі повільний. Але я зовсім не можу погодитись з тим, що початок був нудний. Навпаки, автори, а саме Олександр Красовицький і Євгенія Кужавська, зробили зачин таким, щоб він буд схожий дещо на класичні українські літературні твори. Наприклад, описи погоди і природи старого Києва мені нагадали чимось стиль "Зачарованої Десни" і творів Івана Нечуя-Левицького, а те, що згадував про свої речі і події Тарас Адамович - твори Коцюбинського. Сам сюжет дуже цікавий і корисний, бо він непомітно для читача слугує підручником з історії і краєзнавства Києва і його околиць. А такі дані не часто можна знайти у сучасних авторів. Очевидно, що автори не просто вигадували цікавий детективний сюжет, а провели глибокий історичний аналіз подій 1916 року у Києві, а також користувалися багатьма архівними джерелами. Це робить книгу надзвичайно цінною! Кінець книги написаний у дусі Аґати Крісті. Я не зміг вгадати злочинців, тому фінал для мене був справжнім сюрпризом! Також, окремо хочу сказати про головного героя книги, Тараса Адамовича. Це дійсно справжній київський Пуаро. В них дуже багато спільного. Обидва працювали у поліції, обидва були у відставці, коли стали приватними детективами, і обидва жили в один час (але Тарас Адамович старший від Еркюля Пуаро, тому що останній був вимушений бігти з Бельгії до Англії як раз під час Першої світової війни і прожив в Англії мінімум до початку Другої світової війни. У той час як пану Галушко вже 60 років у 1916 році). Крім того, Тарас Адамович використовує ті ж самі дедуктивні методи розслідувань, що і Пуаро, а також спілкується з іншими згідно одного давнього біблійного принципу: "Кожна людина повинна бути швидкою до слухання, повільною на слова" (Якова 1:19), що дозволяє йому не спішити з висновками і спокійно зважити всю інформацію, яку дізнався - це головна причина його успіху! Тому рекомендую всім прочитати сучасний шедевр українського детективного жанру, який не просто буде цікавий самим розслідуванням, але і розкаже про цікаве минуле давнього міста Києва!

Детективи я люблю, продивилась тут рецензії і вирішила прочитати. Однак не так сталось, як гадалось: спочатку не сподобалось взагалі, бо нудно і забагато подробиць про життя головного героя в його київській садибі з садом: тут детально про ретельне приготування конфітюру з цибулі, про варіння кави в джезві і гру в шахи листами через пошту. В очікуванні детективного сюжету я спробувала сконцентруватись на виробленні симпатії до героїв, та й з цим успіху не досягла. Сестра зниклої балерини якась геть блякла, колишній слідчий - самозакоханий сноб (одна сцена з вимогою кави у молодшого колеги на колишньому місці роботи чого варта). Сам детектив на 18 % тексту ще так і не розпочався, якщо не вважати детективом сухий факт зникнення з Інтимного театру маловідомої танцівниці, яку мляво шукає поліція на фоні підготовки Києва до візиту імператора. Але по ходу нам вже розказали історію вбивства Петра Столипіна в Київській опері. Враховуючи все вищенаведене, я книжку вирішила далі не читати, оскільки відчула, що вже і нецікаво, і дратує. Маю в портфелі ще книгу № 2 цієї серії, повернусь до неї мінімум через півроку, щоб присмак цієї невдалої дебютної історій розвіявся, і в надії, що автори свій стиль вдосконалили.