Це сучасна історія, про нинішнє повномасштабне вторгнення, про переживання горя, наслідки окупації та пошук себе. Ну, і з дрібкою химерно-фантастичного. Про важкі теми авторка говорить дуже м’яко і бережно (хоча мені дистанції все одно трохи не вистачило – були моменти, коли від сліз втриматися не вдалося). Головна героїня Міра – молода дівчина без особливих амбіцій, вона не дуже ладнає з людьми (в тому числі з власною мамою, разом із якою живе в Харкові) та не схильна будувати довготривалі плани. Після загибелі єдиного близького друга Марка/Ельфа (рольовика за книгою, яку явно списували з Толкінівської саги) намагається впоратися із втратою, як уміє (в тому числі спілкуючись із його голосом всередині себе). Він якраз залишив їй свої фентезі книжки (хоча вона зазвичай такого не читає) – і Міра повезла їх у щойно звільнений Ізюм, щоб поповнити полички розграбованої окупантами бібліотеки. Та і залишилася допомагати місцевій бібліотекарці з доставкою книг до читачів, які живуть далеченько. Вона оселяється у дивного місцевого відлюдька (з яким все виявляється не так просто); починає спілкуватися з людьми з власного бажання; зустрічає у своїх мандрах як зразки найкращого в людях, так і декого з установкою «какаяразніца»; випадково долучається до магічної сторони місцевого лісу; вчиться стріляти з лука (спочатку в пам’ять про друга, а потім щоб подолати наслідки окупації, які вилізли боком і химерному краю також); знаходить стежку порозуміння з друзями Ельфа та своєю мамою, заодно починає краще розуміти і саму себе також. І хай фінал тут відкритий, він світлий та оптимістичний, бо ж найскладніший час проживання горя Міра вже подолала – і починає не існувати за інерцією, як колись, а жити й дихати на повні груди. P.S. Оформлення чудове: обкладинка м’яка, але книга і відкривається легко, і скріплена міцно; всередині стильні мінімалістичні чорно-білі ілюстрації, гарна редактура і вичитка. Лише двічі перечепилася поглядом на неточному використанні слова (перевірила себе по словнику – щодо очей воно теж вживається, але тоді потрібне уточнення, інакше воно стосується всього тіла). P.P.S. Ну і вже зовсім дрібниця, яка зовсім не впливає на сюжет – перекладу «Анжеліки» українською так і не видавали.

з війни почну щоб одразу прояснити цей момент бо тут дуже концентровано про це. хтось не може читати про війну з причин менталки, всі по-різному переживають такий контент, а особисто я не дуже сприймаю війну в сучасних книжках коли її описують не побічно, як факт, а якось емоційно загострюють на ній увагу типу: "Не знала вона, як мати жаль до пустельників після Бучі. Після Маріупольського театру. Після пошрамованого Харкова." "Міра мала ліхтарик, той став неодмінним атрибутом, коли росія почала бити по енергетиці." і це суто мій заскок бо мені це зазвучить вже після війни, а не зараз в ній, а такий формат (в "Драбині" у мене була така ж претензія) наче більш пасує для іноземних читачів, щоб вони хоч якось відчули. але і пишуть всі про війну через призму свого досвіду й почуттів тому це не мінус, просто не сильно мій формат повертаючись до жанру, це таки фентезі, але я б уточнила, що це магічний реалізм, який я, до речі, теж ніжно люблю, мабуть улюблений мій піджанр після епічного фентензі. тут все дуууже буденне...UNTIL IT ISN'T. so there's this дух ізюмського лісу...