Спочатку читав уривки цієї книги. Зацікавило. Війна поруч. Нарешті у Січні 2018 потрапив "СКЕПСИС" У такому стилі написання мені не доводилось читати і саме про події 2014-2015 р.р. Є суто художні, біографічні,  хронологічні...Сама назва, зовсім інше щось. 81 сторінка. "Війна - чи інші екстремальні події - швидко показують приховані риси натури". Головний герой повісті Ферел постійно намагається зрозуміти що саме відбувається там внутрі військового? Чому саме так? Чому не уявляють, що це не військові навчання, а війна. Справжня війна і у будь яку мить по своїй недбалості можеш не тільки ти сам загинути, а і ті хто поруч. Невже і до багатьох командирів не доходить, що війна тут, поруч? А потрапивши на 127 сторінку далі читати вже не було сил. Сльоза затуманила очі. "Але найбільше вразили офіцера листи від дітей, які бажали солдатам повернутись якнайшвидше додому живими та здоровими. Один, який найбільше зворушив серці старлея, він проніс у кишені флісової куртки до кінця війни. І при тому дитячий малюнок- дівчинка у вишиванці біля кущика калини. " Я люблю Україну! Захисти мене. Повертайся живим. Вероніка Ш. 10лет"  Дуже защемило. Добу не намагався далі читати. Можна тільки уявити, що відбувається всередині людини, надати медичну допомогу пораненому. Сторінка 195." Медичну допомогу треба насамперед надати не тій людині, в якої відірвана верхня частина черепної коробки звисає на клаптику шкіри - та людина однаково помре за польових умов. Хіба вколоти знеболююче, щоб відтягнути постшоковий біль. А ось бійцеві, в котрого перебита артерія у паху, негайно треба накладати шину, аби поранений не стік кров"ю за лічені хвилини. Жахлива необхідність вибора. Психіка, пам"ять заганяє такі речі у підсвідомість, але вони нікуди не діваються і потім вилазять боком у мирному житті..." Я лише мить уявив і тільки прочитав, а як можна все витримати і не з"їхати з глузду? Уявити стан Ферела мені допомогла 225 сторінка. "Ферел не злякався конфлікту, що неодмінно міг виникнути, якби він втрутився у подію - ні. Йому було просто байдуже. Душу його вкрив товстелезний панцир егоїзму, він віддалився від проблем інших. Війна вичавила з душі співчуття до людей, прагнення допомогти в ситуації, що не стосувалось особисто його як командира і як людини." Не все так однозначно  і у його тилу, там вдома. І щоб остаточно зрозуміти і відчути, то потрібно тільки прочитати. Як відчути? Сторінка 233. "Мрія про зустріч з Вірусею почала набувати окреслених форм. З кожною годиною, з кожною хвилиною уявний потяг на захід набирав обертів. Взаємини з дівчиною поступово матеріалізувались. Коли згадував про кохану, то серце сильніше, аніж зазвичай починало битися в грудях."  І ось мить. Все. До додому. "Компанії бухали й розважались, хто як міг. Співали пісні, лаялись та мирились"...Ферел ніч не спав. Серце, сповнено тривоги, билось у грудях, відчуваючи наближення нового життя...Книга містить лише 272 сторінки. А як багато увійшло... Прочитавши виникло бажання прочитати, як склалось життя далі?