Як на мене, це найслабша книга Джон Гарпер з тих, що я прочитала. "Посуха" і "Заблудлий" були значно цікавішими. Що ж не так? Напружений сюжет присутній, гнітюча атмосфера, місцями навіть моторошна, теж є. Мабуть, справа у фіналі. Якось усе неправдоподібно вийшло. Не буду пояснювати, в чому саме ця неправдоподібність виявилася, щоб не спойлерити, однак мені розв'язка видалася притягнутою за вуха. До того ж авторка все так нагнітала-нагнітала..., а кінцівка вийшла банальною. Ще, мабуть, історія для мене була мало цікавою через те, що ключовими персонажами авторка зробила жінок. А всі оці жіночі інтриги й міжусобиці мене радше дратують, ніж зацікавлюють. Не люблю жіночого суперництва, пліткарства і хизування ні в житті, ні в книгах. Єдине, що рятувало ситуацію - це атмосфера темного всепоглинаючого лісу, негоди і небезпеки. Інколи навіть мурашки пробігали по шкірі (читала книгу вночі). В усьому ж іншому -посередній детектив (чи трилер) з таким собі фіналом. Спираючись на попередні прочитані книги Джейн Гарпер, очікувала більшого, особливо від фіналу. Ставлю 4 зірочки виключно за моторошну атмосферу.

Мені дуже сподобалася перша книга про Аарона Фока, «Посуха», тому, звісно, я зраділа продовженню. Цього разу Фок діє офіційно та разом із напарницею намагається викрити схему з відмивання грошей у сімейній компанії Бейлі. Для цього агенти вербують Еліс Рассел, яка працює на високій посаді (щоб був доступ до важливих документів) та сама досить замазана (щоб не змогла відмовитись). І все наче потроху вдається, аж поки керівники компанії не влаштовують командний похід у гори, в якому добровільно-примусово бере участь і Еліс. П'ятеро жінок та п'ятеро чоловіків з різних відділків окремими командами повинні провести три дні на природі в наметах, без телефонів, покладаючись лише на свої сили та вміння орієнтуватися на місцевості. Начебто простий квест для того, щоб об'єднати кадри, організатори-підрядники вже кілька років і досить успішно влаштовують такий захід, але цього разу все йде страшенно не так. Для початку команда жінок звертає на хибну стежку і губиться під дощем, потім всі сваряться, а коли врешті виходять до точки збору - вже сильно після призначеного часу - виявляється, що Еліс серед них немає. Далі перед читачем паралельно розгортається розслідування та події, які відбулися у поході, і все, на жаль, виявляється доволі банально. Гарпер не вдається здивувати розв'язкою, та й підводкою до неї, якщо чесно, теж не дуже. «Сила природи» навіть не стільки детектив, скільки розповідь про різні долі та жахливі помилки. Непогана книга, щоб скрасити вечір, хоч і не така закручена, як «Посуха».

Не терпілося після "Засухи" узятися за продовження. Та чи воно не розчарувало? Десятеро співробітників (5 жінок, 5 чоловіків) вирушають у вимушений корпоративний похід, щоб укріпити командний дух і покращити стосунки в колективі. Усіх відібрали не випадково - хтось або не проявив себе на роботі кращим чином, або не може знайти спільну мову з колегами. Вийшла та ще команда.. Ніхто з жінок не хотів вирушати в цей похід. І скоро кожна покаже своє справжнє обличчя. Команди жінок і чоловіків розділилися, за декілька днів вони мали усі зустрітися на фініші. Та одна дівчина з походу не повернулася. Цікава манера викладу: розділи чередуються - про те, що було після зникнення героїні, і про те, що відбувалося безпосередньо у поході у жіночій групі. Жінки збились зі шляху на другий день походу. Їжа й вода закінчуються, усе це підливає масла у вогонь у їхні й без того напружені стосунки. У книзі є всі компоненти детективу: інтриги, купа підозрілих осіб, але мені не вистачило трохи динаміки й ефекту неочікуваності, тому ставлю 4, а не 5.