Неймовірно гарна обкладинка та чудова анотація - упевнена, що ця книжка привабить усіх поціновувачів фентезі. До того ж вона розповідає не про ельфів, міфічних істот, мавок чи ще когось такого, хто часто стає персонажами фентезі-історій, а про Ангелів. Особисто мені такого ще не траплялось, тому я відразу зацікавилась цією книгою. Вона розповідає про ангелів, які в один момент опинились без Господа. Їм тепер треба керувати своїм Королівством, слідкувати за людьми, а ще й починає справджуватися пророцтво про те, що має надійти Сіяч Вітру - АнтиТворець, протилежність Господа, який може знищити увесь світ. Як на мене, ця історія трохи затягнута. На початку не дуже зрозуміло, що відбувається. Події постійно перескакують від одного героя до іншого. Персонажів, до речі, досить багато і в них схожі імена. Якщо ви не знаєтесь на релігії, то можете легко заплутатися в них. Крім того, в анотації йдеться про прихід Сіяча вітру, а насправді цьому присвячено лише кінцівку книжки, а фінальна битва між головним героєм та АнтиТворцем взагалі описана на кількох сторінках і закінчилась дуже швидко. Серед плюсів - хороший стиль. Читати книжку легко.

Опис дуже привабливий (набагато, до речі, кращий та точніший за опис видання російською): ангели нічим не відрізняються від нас, людей, така сама погань, хіба що наділені більшою владою, повноваженнями та відповідальністю, бо мусять вартувати цей всесвіт і не пускати до нього ще більшу погань. Отже подумки одразу очікуєш шось на кшталт хроніки Касандри Клер, тільки, може, краще та доросліше, бо ж і герої тут дорослі, і проблема неабияка (можливо, ще відіграє роль підсвідоме згадування сюжету «Проповідника»). А отримуєш більше 400 сторінок абсолютної нудоти та пафосу, що аж зашкалює. По-перше, авторка каже, що «Сіяч вітру» — логічне завершення та підсумовування низки оповідань про ангелів. Але книга й сама здається серією не дуже пов'язаних оповідань: деякі моменти подаються як такі, що читач їх вже повинен знати, а деякі навпаки — проговорюються кілька разів дослівно, як от, наприклад, «дванадцять тисяч ангелів знищення» в уривку для ознайомлення. По-друге, так, герої справді аж занадто схожі на людей і це, на жаль, ніяк у сюжеті не зіграло. Замість ангелів Майя Лідія могла описати марсіян чи антропоморфних жаб, нічого б не змінилося. По-третє, в книзі ніби весь час щось відбувається, якісь дії та переміщення, бійки та навіть шось типу любовної лінії, але все це тоне та грузне у порожніх словах та описах — можна по кілька десятків сторінок гортати навскіс і нічого не втратити. Шкода, я сподівалася, що під обкладинкою буде гарна історія.