Обожнюю Фредеріка Бакмана, але зрозуміла, що оповідання - не моє. Дві короткі історії в маленькій симпатичній книжці. На жаль, для мене ці оповідання виявилися закрученими та незрозумілими. Ціна також дорогувата для такої міні-книги. 1/ Перша історія про стосунки між дідом та внуком, батьком та сином, та сином з родичами. Як на мене, то про непорозуміння між рідними людьми. Також про те, що хоббі можуть бути спільними не завжди з батьком, але з дідусем. 2/ Друга історія про егоцентричного трудоголіка, який навіть не помітив, коли його покинула дружина. Так він багатий та відомий, але від раку не застрахований ніхто (на жаль, вакцини ще немає). Історія розповідає, як в кінці він розуміє, що його життя нічого не вартує, тому хоч і доля надає йому другий шанс, але він готовий передати його незнайомій дитині. Книгу раджу тим, хто: - любить Бакмана; - не любить великі книги; - їде у відпустку - легка маленька книга; - любить оповідання. Сподіваюся, що рекомендація допоможе Вам зробити вірний вибір!

Книжка специфічна, адже це лише 2 коротких оповідання, але за ними стоїть прекрасна історія із благодійністю. І в них та сама прекрасна манера Бакмана, де він говорить про найскладніші речі найбуденнішими порівняннями. Я не дуже люблю короткі оповідання, тому ця книжка не в моєму топі, але перше оповідання було в саме серце. Проте дійсно думаю, що автору більше личить великий формат, багато персонажів і красиво сплетена історія. Але в колекції "бакманістів" ця книжка має бути:) Також чудовою буде на подарунок людям, що люблять коротку зворушливу прозу і не бояться сумних історій.

Книга читається на надриві – ти пробігаєш очима слова, а в горлі стоїть клубок і печуть очі… Я не уявляю, як можна знаходити такі слова, такі порівняння і такі словесні форми, щоб настільки глибоко западати в душу. Книга складається з двох повістей, і кожна з них – шедевр. В першій ідеться про старого чоловіка, мозок якого «звужується» і втрачає зв'язок з реальністю, насувається якась із старечих хвороб, чоловік це усвідомлює і намагається пояснити це малому внукові. Почуття людини, яка розуміє, що старіє і стає безпомічною, що забуває все про себе і про всіх і фактично перетворюється в нікого…. Це читати настільки боляче і настільки щемко, що я навіть не очікувала від себе таких почуттів. Друга книга про успішного чоловіка, який дізнається, що в нього рак, і в лікарні знайомиться з хворою на рак 5-річною дівчинкою. У нього є вибір – виміняти у смерті своє життя (бо, виявляється, він має шанси) на життя дівчинки (яка шансів не має) і за той невеликий період, що впевнена успішна жорстка людина знає цю дівчинку, яка є для неї зовсім сторонньою, вона повинна переосмисити те, ким вона є, як цього досягла і що на неї чекає, якщо вона буде жити, і вирішити – чи воно того варте, чи виключити себе з життя взамін на життя дівчинки. Читати думки, які призводять до таких рішень, осмислювати, які перед людиною можуть відкриватися вибори – це могло б бути філософською літературою, але у Бакмана це настільки життєво, зрозуміло, просто і, головне, проникливо (це в тобі вже назавжди, ти ніколи не забудеш про прочитане), що можна бути тільки в захваті від такого письменницького таланту.