Дана книга мені здалася більше драмою, де відкривається внутрішній світ та переживання головної героїні. Очікував детального опису того світу, про який йде мова, але мої очікування не справдились.

Когда я только начала читать эту книгу, я знала о ней то, что по ней не так давно вышел фильм, а так же её многие поливают грязью, мол, слишком распиарена, и слишком зря это сделали. Но помимо жанров "фантастика" и "антиутопия" для меня появился еще и жанр "ужастик", ведь работать и жить в такой компании для любого интроверта это просто ужас. Ты не имеешь права вернуться домой после работы, ведь в компании есть уйма тренингов и курсов по сплочению команды после работы, здесь же есть куча разных отраслей, в которых ты обязан принимать участие. А если ты, не дай боги, увлекаешься еще чем-то, кроме работы, то где миллиард постов, фоточек и видео с того, как ты занимаешься своим хобби? Ты не имеешь права почитать книгу без того, чтобы написать пару постов в твиттере, не имеешь право заняться спортом без пары фотографий, сходить к родителям без оповещения об этом всего мира. К тому же, тебе еще надо комментировать все то, что делают другие люди вокруг тебя, и я вовсе не понимаю, как у одного человека хватает на все это сил и времени.

Книга була прочитана мною приблизно за 1,5 дні. Це з того жанру "очікування і реальність" між фільмом та книгою, адже книга має доволі інший поворот подій і несподівану кінцівку (яка кардинально інша у фільмі). Я б радив читачам все ж прочитати цю книгу і потім одразу ж глянути фільм. Як на мене, книга-фільм дозволяють комплексно заглибитись в себе і відшукати відповідь на запитання "Чи дійсно варто нам йти до досконалості та прозорості?". Не розкриваючи головні деталі книги хочу зазначити, що книга є певною утопією, яка все ж має великі шанси стати реальністю. Книга описує світ, де ніби все системно, прозоро, але в той же час надана свобода виглядає в'язницею. Досконалість - це прагнення усього людства, бути доконаними, абсолютно прозорими для інших, без вад. Прозорість - це те, чого вимагає народ у цілому світі. Щоб все було на виду. Але тут же постає питання - чи приватне життя буде надалі існувати? Нібито є речі, про які не всі говорять (як вони сплять з кимось, як їдять, які мають недобрі звички тощо), але будучи при цьому прозорим, всі бачитимуть, що люди схожі і інтерес до приватних таємниць відпаде. Книга дозволила зануритись мені в себе і відповісти - чи хочу я бути таким же колись прозорим, як це постало перед Мей. І я впевнено скажу - "Ні". Є речі, в які ніхто не має права втрутитись. Приватне життя є частиною особистої свободи і відпочинку, особистого душевного спокою. Подібне до сфери означає тоталітаризм, як у владі, так і в міжособистісних зв'язках. Це прірва, під виглядом благородності. Але кожен має вирішити сам - він прозорий, непрозорий чи напівпрозорий? Я спочатку подивився фільм, а вже потім прочитав книгу. Тому окрім деталей, книга мене вразила і кінцівкою. Вона так кардинально різнилась...мене вона навіть засмутила дещо. Але якраз це і надає читачу і глядачу зробити свій внутрішній вибір - за що він виступає - за свободу чи за катівню над собою?