Треш книжка про долю бідної дівчини, те як в творі нормалізовані превілеї чоловіків, тупість селян та педофілія - це жах. Текст дивно написаний та й сюжет нелогічний, десь розписані непотірбні діалоги, чиясь доля, яка практично ніякої ролі не грає.

Шок контент. Але, на жаль, розумію, що авторка тільки витягла на поверхність те, про що прийнято мовчати. Вважаю, що герої мають свої прототипи в житті. Бідність, невігластво, відсутність цивілізації створюють ідеальні умови для прояву людських пороків. Книга багатошарова. Вона піднімає проблеми не тільки соціальні, але й загальнолюдські, не залежачи від місцевості, де відбуваються дії. Читаючи, ніби сама поринула у село, настільки точно переданий говір. Сподобалась як героїня - мати Катерини. Та дякую авторці, що показала й добрих людей в світі.

У мене було досить негативне знайомство з творчістю авторки. Її "Ініціацію" я не пройшла, тому не думала, що ще колись повернуся до книг Люко Дашвар. Але все таки ось я прочитала "Село не люди". Так як я з упередженням підходила до книги, тому перша половина у мене викликала лише шок та здивування. Як взагалі зараз таке видають? Перша половина книги це суцільні діалоги. Ніяких описів, лише діалоги. Та ще читача кидають з місця в кар'єр - перша сцена це розтління тринадцятирічної дівчини тридцятишестирічним чоловіком. І тут я зрозуміла, що даремно знову ув'язалася в усю цю перипетію. Перед нами село, якого навіть на карті не існує. Прямо таке село, що аж страшно. І спочатку читаєш і думаєш, що події відбуваються за часів дитинства наших бабусь, а потім стає зрозуміло, що в кращому випадку за часів нашого дитинства, а можливо і прямо сьогодення. Люди живуть ось так з давніх-давен, і нічого не хочуть міняти. Є школа в іншому селі, в яку ходять вісім дітей. Але фізично присутні максимум двоє. Адже батькам важливіше не щоб діти розуму набралися і кращої долі шукали, а щоб буряки були викопані та худоба нагодована. А коли нарешті усі діти зібралися в класі повним складом, так їхня вчителька сама застрягла на городі. І ти читаєш, а вся ця атмосфера безвихідності так давить, і так тоскно на душі, що в самої очі повні сліз. Адже ж є такі села, і живуть і нині ось так українські люди. Книгу я прочитала за день. Мене злило та приголомшувало те, що там відбувалося, але сама історія не відпускала. Тому я не можу сказати, що книга погана, адже вона як мінімум піднімає дуже багато соціальних проблем та тримає в напрузі. А ще мені дуже сподобався фінал, аж мурахи по шкірі пішли.