Я так рада що книга мене не розчарувала, бо пару відгуків перед тим читала, що вже не той Любка і т д. Не слухайте її, ця не гірша за Саудаде, а може навіть краща. Виявилася для мене терапевтичною. Дала мені розуміння що все зі мною так як треба. А ще дала як завжди невимушено дає автор багато нових знань і тем для роздумів. Як завжди з гумором і на позитиві.

Автор зацікавив колись звіркою "У пошуках варварів", потім "Саудада" та "кімната для печалі". Але ця книжка - пустопорожні "роздуми" на всілякі "теми" та ще й з ознаками шахрайства - бо перші оповідання(доступні для читання на сайті) начебто обіцяють щось подібне, а потім читач ( уже вдома) виявляє весь цей треш, безбожно розтягнутий на 250 сторінок))) Зрозуміло, що грошей хочеться, але це - ганьба!!!

Якщо ви читали "Саудаде" і вам зайшло, збірка історій "Щось зі мною не так" А. Любки просто забов'язана опинитись на вашій книжковій полиці. Оповідання здебільшого автобіографічні і знайомлять читача із внутрішнім світом автора, крізь призму його переживань піднімаються такі "банальні" теми, як оренда житла, домашня бібліотека та взагалі читання книжок, одноразовість речей, продукованих сучаними фабриками і заводами, подорожі лоукостами (такі знайомі людям мого покоління - між другим та третім десятком літ), дитинство без смартфонів та наша юність у добу серіалів... Дуже часто мені здавалося, що це якийсь жарт, ніби книжку написав я сам і багато базових думок та звичок автор перейняв саме у мене. Звісно, це не так. Просто всі люди нашого покоління в чомусь схожі і у процесі дорослішання ми всотуємо із навколишнього середовища одні і ті ж базові установки. Любимо подорожі, тому що бачимо відкритий світ через інтернет, бісимося від зіпсованих кросівок, бо "тільки вчора купив", шукаємо орендовану квартиру біля метро із власником "якого я ніколи не бачитиму", відкладаємо смартфон і намагаємося прожити "кілька своїх хвилин" усвідомлено, переносимо сигнал будильника з 7.30 на 7.40, щоб "виспатися найкраще за всю ніч" у ці хвилини. "Щось зі мною не так" - добродушність, щирість, влучний гумор і глибока меланхолія. Порівнюючи з "довоєнною" літературою, дійсно, ці тексти проживаються інакше. Хоча вони були написані до 24го лютого та частково публікувались, зокрема, на Збруч.юа. Окрема насолода - обкладинка. Український художник Матвій Вайсберг доклав руку до її оформлення і на чорному тлі палітурки цей драматичний мотив виглядає бездоганно. Не можу не порадити придбати та прочитати!